Пам’ятник установлено ще в 60-х роках минулого століття. Скульптором був Муравин. Ідея пам’ятника полягала в тому, щоб зобразити Лесю саме в тому віці, коли вона проживала в Луцьку. Тому на відвідувача скверу дивиться юна дівчина, ще не зломлена своєї страшною хворобою. Скульптуру прикрашає цитата одного з її творів – драми-феєрії "Лісова пісня": "Ні! Я жива, я вічно буду жити! Я маю в серці те, що не вмирає!", що підкреслює характер і бойовий дух генія української літератури. Пам’ятник оточений квітковими клумбами, а на свята місцеві жителі залишають біля ніг Лесі живі квіти.