Історія виникнення цього палацу сягає садиби земського судді Жевуцького, закладеної в 1704 році. На місці цієї споруди під керівництвом графа Лянцкоронського було зведено палац, який досі має подвійну назву двох колишніх можновладців. Завдяки старанням львівського архітектора Юліана Захаревича (відповідно до інших даних, архітектором є І. Левинський) під час реконструкції палац отримав просторіші приміщення та прибудови, а французький архітектор Шарль Баужу поєднав ці прибудови з головним палацом, утворивши єдиний комплекс. За проектом архітектора Люнтваля 1903 року до палацу було прибудовано східне крило. Екстер’єр палацу прикрасили медальйони з зображеннями богів грецького пантеону. Оскільки граф Лянцкоронський був знавцем італійського мистецтва і відомим колекціонером, Люнтваль встановив навколо палацу кількадесят античних скульптур. Палацові галереї було прикрашено оригіналами картин Рафаеля і Рембрандта, на підлогах кімнат розстелено східні килими, а стіни декоровано західними гобеленами. Після закінчення реконструкції палацово-парковий комплекс став вишуканішим. Величезна колекція графа в 1938-1939 роках була описана і вивезена до віденського палацу Лянцекоронських. У 1940 році палац і майно в ньому були експропрійовані. Колекційні предмети доправили до Ермітажу і в археологічний музей Одеси. Директор Львівської галереї мистецтв врятував хіба що статую жінки, датовану ІІ століттям до н.е., античний портрет римлянки та бронзову фігурку XV століття Вероккйо, вчителя да Вінчі. У 1945-2004 роках замок віддали під санаторій з лікування хвороб шлунково-кишкового тракту. Сьогодні палац формально є приватною власністю, тож потрапити всередину не можна. Реконструкційні роботи не проводять, і палац перебуває в задовільному стані.