Храм звели на тому місці, де, згідно з місцевою легендою, на пні явилася ікона святителя Миколи Чудотворця. Ікону тричі переносили до діючою тоді в селі церкви, і тричі вона знову опинялася на пні доти, поки місце не освятили , встановивши тут дубовий хрест і спорудивши дерев’яний храм на честь святого Миколая, де й помістили ікону. Землі Диканьки з часом були передані архієпископом Чернігівським генеральному судді Війська запорізького Василю Кочубею, котрого згодом стратили разом із колишнім полтавським полковником Іваном Іскрою 1708 року за наказом гетьмана Івана Мазепи. Онук Василя Віктор Кочубей 1794 року побудував тут уже мурований храм за проектом відомого російського архітектора Миколи Львова. А чудотворний образ Миколая було розміщено в кіоті за правим кліросом. Серед частих прочан до образу також приходила Марія Гоголь-Яновська. Раніше вона втратила перших двох дітей, і тепер просила здоров’я для своєї майбутньої дитини, котра народилася 1809 року й була названа на честь святителя Миколая. Цією дитиною був майбутній відомий письменник Микола Гоголь. Сьогодні ікона вже не підлягає реставрації, зберігається у фондах Полтавської картинної галереї, а пеньок, на якому вона проявилася, досі перебуває у вівтарній частині.