Тривалий час ця обитель була не тільки духовним, а й великим благодійним центром. У 1923 році в монастирі настали нелегкі часи, адже влада вирішила закрити його. У 1931 році вибухом бомби було зруйновано собор і дзвіницю. 27 квітня 1942 року сімдесятьом черницям нарешті дозволили повернутися в рідні стіни. А 3 вересня 1944 року настоятельку Анатолію звели в ігуменський сан. Спокійний час тривав недовго: в 1961 році обитель знову закрили і влаштували в її стінах лікарню для хворих на туберкульоз. Повернути обитель господарям вдалося в 1992 році за активного сприяння архіпастиря Одеси митрополита Агафангела. Він особисто пожертвував монастирю чудотворну ікону Гербовецької Божої Матері, ризи на святий Престол, будівельні матеріали та багато інших важливих речей. Нині сестри обителі мають багато роботи: крім трапезної на 500 осіб і Будинку Милосердя для 80 бездомних відкрили невеликі цехи для пошиття церковного облачення, майстерні з виготовлення потрібного в монастирському побуті начиння, а також ремонтно-реставраційні майстерні.