Будівля зводилася за проектом, виконаним львівською архітектурною компанією, якою керував архітектор Микола Шашкевич, і чортківським будівничим Андрієм Дражневським у класично-романському стилі. Над джерелом біля церкви було споруджено невелику каплицю в 1908 році. З нею пов’язана чи то бувальщина, чи то легенда про те, що в 1944 році, коли радянські війська звільняли місто, вночі солдат потайки молився біля її стін. В каплицю потрапила німецька бомба, все було зруйновано, але скульптура Божої Матері не постраждала, і солдат залишився живим. Дзвіниця ж була зруйнована тим бомбардуванням ущент. По війні на місці зруйнованої поставили дерев’яну каплицю. Такою вона була до 1981 року, коли на її місці поставили кам’яну. 40-метрову храмову дзвіницю з позолоченим куполом звели тільки в 1996 році, але спроектували так дбайливо, що її архітектура подібна до храму. У 1998 році напередодні святкування тисячоліття хрещення Русі на дзвіниці встановили годинник, який о сьомій годині вранці і ввечері грає церковний гімн "Боже, великий, єдиний". Зараз церква належить до Української православної церкви Київського патріархату. Неподалік від каплиці влітку 2001 року виникло ще одне джерело. Над ним встановили скульптури ангелів, котрі тримають невеликий дах із ликом Пречистої Діви.