Перші письмові згадки про Скалат датовано 1512 роком. У 1600 році містечко отримало Магдебурзьке право, що надавало містові право на самоврядування. Тоді воно належало магнатам Синявським. У 1765 році тут мешкало 686 євреїв. У 1869 році господарем Скалата став поміщик – єврей Зіскінд Розенсток. До 1870 року з близько п’ятьох тисяч мешканців Скалату, на той час уже повітового центру, більше половини становили євреї. У 1900 році тут вже діяла синагога, а євреїв було близько 2800 чоловік. За фашистської окупації 560 осіб було вбито під час єврейських погромів, ініційованих католицьким священиком Онуферком, протягом одного дня, 6 липня 1941 року. У 1942 році нацисти зігнали до Скалату євреїв з усієї округи, і їхня чисельність зросла до 8500 осіб. Звідси їх вивозили до табору смерті Белжець. Окупацію пережили тільки 160 євреїв. Зараз в Скалаті нема євреїв: про них нагадує лише занедбаний будинок синагоги в колишньому єврейському кварталі та частина старого кіркуту (іудейського цвинтаря), на якому в 2002 році коштом євреїв Ізраїлю і США було споруджено пам’ятник убитим.