Після звершення жовтневої революції селяни намагалися спалити палац, займалися мародерством. Завдяки зусиллям місцевого священнослужителя будинок вцілів. У 1953 році його переобладнали під протитуберкульозний санаторій, а в 1972 році облаштували в ньому дитячий пульмонологічний санаторій. Існує легенда про те, як садиба перейшла у володіння Крупецького від одного з синів Ігнатія Хелмінського. У поміщика було два сина, Сигізмунд і Матвій. Один з них став залицятися до дочки місцевого коваля. Дівчина закохалася в молодого пана, забувши про те, що не зможе стати його судженою, оскільки шлюби між бідними селянами і знаттю не укладалися. Одного разу дівчина зізналася поміщицькому синові про свої почуття, був призначений день весілля, проте, у встановлений час в кареті нареченого був не її суджений, а розцяцькований козел. Дівчина, що вже носила під серцем дитину, не змогла витримати зради і скинулася з даху садибної вежі. Син поміщика, переслідуваний муками і, за легендою, змучений примарою дівчини, яка постійно нагадувала про себе звуком дзвіночків і плачем, власним і дитячим, навмисне програв свою частину садиби, як тільки вступив в права спадкування майна.