Бурякоцукровий бум на подільських землях підштовхнув власників підприємства до його перепрофілювання на цукровий, але чавуноливарний корпус залишили для виробництва порожніх предметів. Майстрами-ливарниками були поляки. У роки польського повстання 1863-1864 років тут випускали зброю для повстанців. Після придушення польського заколоту при розслідуванні, що проводилося російською владою, власник підприємства Емерік Маньковський, щоб не нести відповідальності за підтримку повсталих, вирішив його продати. Купила підприємство французька фірма "Бекерс" в 1866 році і повністю переобладнала його для виробництва цукру. Керував підприємством Герман Бекерс. Для роботи заводу, переробляв щодня понад 20 тисяч пудів цукрового буряка, ним щороку засівали близько тисячі десятин полів. Через кілька років, бажаючи повернути собі підприємство, Емерік Маньковський став різними шляхами перешкоджати доступу заводу до води, без якої той не міг працювати. Герман Бекерс змушений був спочатку організувати щорічну очистку річечки Бушка, потім побудувати іригаційний насос для відведення брудної води. Чим закінчилася ця війна між землевласником і власником підприємства, неясно. Швидше за все Маньковському вдалося повернути підприємство собі. Цукровий завод працював до 1917 року. Є ймовірність того, що в 1910-х роках цим цукровим заводом володів один з найбільших цукрозаводчиків Михайло Терещенко. Підприємство тоді іменувалося "Товариство Борівського бурякоцукрового заводу", яке, мабуть, входило в Товариство цукрових заводів "Городок".