У XIX столітті тут звели Лисогірську фортецю як частину Печерської фортеці, а на початку ХХ століття на горі розмістилося поселення, яке вважали передмістям Києва. 1923-го року й селище, й власне Лису гору включили в межі міста. На честь 1500-річчя Києва гора, що має площу трохи менше за 120 гектарів, отримала статус природного парку. Протягом століть вона майже не зазнала змін, хіба що дерева її стали вищими. Тут досі нема ні алей, ані ліхтарів. Пам’ять киян зберегла старі назви її частин: Відьомський і Русалчин яри, Мертвецький гай. Любителі квадроциклів вихідними днями організовують тут свої прогулянки. Є на горі й відмінний схил, із якого любителі гострих відчуттів влітку спускаються велосипедами, а взимку – на лижах. Давня легенда слов’ян оповідає про те, що Землю оповила змія – символ нескінченності й вічності природи. Ця змійка є такою великою, що кусає себе за хвіст саме на місці Лисої гори. Щоправда, лише на території Києва києвознавці налічують тринадцять Лисих гір, тож про котру з них мовиться – невідомо.