Про це місце

Пам’ятник Марусі Чурай, легендарній дівчині-полтавчанці, яка жила у середині XVII столітті за часів гетьмана Богдана Хмельницького і мала надзвичайно гарний голос і хист до складання пісень – символ мелодичної і безсмертної української пісні. Пам’ятник став справжньою окрасою площі біля Полтавського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Гоголя з боку вулиці Небесної Сотні (колишньої ім. Леніна). Пам’ятник являє собою фігуру молодої дівчини на повний зріст у національному строї, яка тримає оберемок рослин у лівій руці і в легкій зажурі похилила голову до правої.

Читати далі
Авторами відкритого 14 квітня 2006 року пам’ятника стали видатні полтавчани: художник Анатолій Чернощєков і скульптори, викладачі кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університету Дмитро Коршунов і Валерій Голуб. Приводом для його встановлення стали народні легенди і перекази про Марусю Чурай та пісні, які приписують її творчому генію –"Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Рушничок", "Засвіт встали козаченьки" та багато інших популярний в народі у той час і нині пісень. Про Марусю Чурай існує цікаве передання. Колись вона полюбила молодого козака Гриця, але той зрадив її, оженився на багатій жінці. Через це Маруся отруїла його на вечорницях зіллям, яке взяла у чаклунки. За іншою версією, зілля воня взяла для себе, а Гриць випив його помилково. Марусю засудили на смерть, але Богдан Хмельницький, враховуючи заслуги її батька і унікальний талант дівчини, помилував її своєю грамотою. Туга за коханим підірвала здоров’я Марусі, і невдовзі вона померла. Їй було усього лише 28 років.


Послуги

Поряд з цим місцем

Де зупинитися

Де поїсти

Чим зайнятись

Всі відгуки

Партнери відпочинку