Про це місце
Своєрідний храм у природній печері, що з’явилася внаслідок вивітрювання вапняку, височиться над річкою Серет у Тернопільській області. Це скельний монастир, який було засновано в ІХ–Х століттях на місці язичницької культової споруди монахами-відлюдниками.
Над входом до гроту нависає валун, який підтримують три колони з плоских каменів. Заглиблення в скелі розміром 9,4 х 4,8 м імовірно раніше було обшито деревом. Нинішні кам’яні опори облаштовано в ХІХ столітті Леоном Сапегою замість зруйнованих природних.
Як і традиційний храм, печерний умовно поділено на три секції: бабинець, неф і звернений на схід вівтар. На оригінальному іконостасі – образ Ісуса із закритими очима. За легендою, це зображення бачили монахи на камені у вигляді гри світла й тіні. Його вони просто розмалювали фарбою, і вийшла ікона.
Використовуваний і сьогодні за своїм прямим призначенням старий вівтар прикрашено образами та лампадками. Поруч із входом до печерного храму лежить валун, на якому вирізано хрест. Імовірно, це був язичницький жертовний вівтар, а сьогодні його називають "каменем Довбуша".
Печерний монастир також зазнавав різних руйнувань. У XVII столітті його знищила пожежа, а в XVIII – землетрус. Навколо храму відкриваються неймовірні краєвиди на Серетський каньйон.