Історія монастиря починається ще в середині XVIII століття. Тоді побудували комплекс споруд, що складався з двох церков, корпусів келій, високого муру з кількома вежами й підземелля. Протягом півстоліття монастир належав греко-католицькій громаді, і лише після перейшов до православних. Тоді настав справжній розквіт пам’ятки, адже потрапити сюди прагнули паломники звідусіль. За часів радянського режиму храм переробили на школу, а всі релігійні цінності передали громаді. Нову сторінку в історії храму почав нинішній настоятель монастиря – ігумен Гавриїл. У 2000-х рр. почалися активні відновлювальні роботи, які велися аж до відкриття храму у 2012 році. У цей же час у стіни храму повернулася головна святиня – Іверська ікона Пресвятої Богородиці, написана на горі Афон. Наприкінці XIX століття святиня була дарована храму, але вже через чверть століття вона безслідно зникла. Як виявилося, вона служила дошкою для кравецької машини в коржовецькому будинку. Після ретельної реставрації святиня виглядає неймовірно одухотвореною.