Створено музей на основі колекції, зібраної Григорієм Омельченком. У ній двічі перевидана книга Омельченко "Спогади лоцманів порогів Дніпрових", якоря, весла, одяг, рушники та сорочки, вишиті жінками і матерями лоцманів, меблі, посуд, світлини - усе, що пов’язано з побутом, професією і культурою цих мужніх людей. Нині професія лоцмана - вже історія. А з’явилася вона за часів Запорізької Січі. Село Лоц-Кам’янка стало її центром. Козаки, які знають навігаційні умови в районі Дніпровських порогів, оселилися тут, щоб зустрічати і проводжати судна по Дніпру. Лоцмани розрізнялися за трьома рангами: перший супроводжував судна, другий - плоти, третій - помічник. З особливою гордістю місцеві жителі розповідають про те, як тут побував Тарас Шевченко під час поїздки на Хортицю. Він був дуже спокійний, коли його перевозили через вируючі пороги. Це здивувало лоцмана і він запитав, чи не боїться Тарас Григорович загинути серед річки. А той відповів: "Українці - сині Дніпра, тож він ніколине зробить їм шкоди".