1872 року у селі було відкрито церковно-парафіяльну школу, для якої 1895 року побудували окреме приміщення. Керував нею парафіяльний священик, котрий мав право обирати або звільняти шкільного вчителя. З приходом радянської влади молоді активісти змусили парафіяльного священика Василя Липицького після 18 років служіння залишити храм. Трохи пізніше вони скинули й вивезли з села церковні дзвони, а богословські книжки спалили. Храм став складом. Розповідають, що коли активісти вивозили з села до Гайсина дзвони, дві їхні хати горіли, але не було дзвонів, які раніше скликали людей на пожежу. Дмитрівська церква пережила всі бурхливі події ХХ століття, хоча й була трохи пошкоджена. За тривалу історію храму змінилося багато священиків. Найперший з них – отець Павло, котрий прослужив у церкві лише рік і помер від хвороби, похований біля храму. На його могилі лежить камінь з викарбуваними роками народження й смерті. Уже в наш час на його могилі встановили надгробок і хрест. За ініціативи парафіян і за підтримки земляка-мецената церква Святого Великомученика Димитрія відреставрована. Нині це знову діючий храм.