1906 року біля стін Василівської церкви жили монахині. Вони взяли активну участь у будівництві майбутнього монастиря. 1910 року монастирю надали відповідний статус, а нова церква постала в комплексі з духовною обителлю. Тоді тут було 75 монахинь. Та недовго вони перебували на цьому місці, адже 1929 року монастир закрили, а черниць вигнали з келій. За кілька років корпус передали військовим, а потім він відійшов дитячому будинку. За сприяння єпископа Леонтія, який керував Житомирською єпархією, 47 монахинь знову поселилися в святій обителі. Невдовзі сестрам було дозволено займатися сільськогосподарськими роботами, для чого їм у користування виділили 9 га землі. 1958 року жіночий монастир було ліквідовано. У його стінах розмістили дитячу лікарню, а згодом – ПТУ. Тільки 1979 року церква і корпус монастиря були взяті під охорону як пам’ятки архітектури. 1984 року у Свято-Василівському храмі розпочалася реконструкція. 1990 року корпуси училища передали управлінню єпархією Української православної церкви і було затверджено статус Свято-Василівського монастиря Житомирської єпархії.