Місце для будівництва церкви обрали невипадково, адже саме тут до 1840 року стояв дерев’яний храм, який звели і освятили 1792 року. Мурований храм парафіяни полюбили не менше, ніж попередню церкву. На той час це був єдиний інформаційний центр, де мешканці містечка дізнавалися про події, які відбувалися в країні. Так, наприклад, саме в цих стінах 1861 року було зачитано Маніфест про звільнення селян від кріпацької повинності. 1863 року церкву дещо розширили, добудувавши бічні вівтарі й дзвіницю на чотири яруси. Дзвіницю прикрасили кокошниками, що наблизило будівлю до неоруського стилю. До початку війни життя церкви було спокійним. У військові роки стіни ушкодили. Тільки в 1930-ті роки почали ремонтувати споруду, але не як культову, а як колгоспний склад. Лише після Другої світової війни почалася цілковита реконструкція будівлі, і їй повернули початкове призначення. Почесним парафіянином вважався граф Дмитро Остен-Сакен – герой турецької війни. Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий співали в церковному хорі.