На початку ХІХ століття стараннями місцевого поміщика Михайла Собанського поселення здобуло статус містечка. Стоїть воно на перехресті доріг, що сприяло його розвитку. Значну роль у цьому процесі відіграли місцеві євреї, котрих стало вже значно більше. Відомо, що 1853 року тут уже була діюча дерев’яна синагога та єврейське кладовище. Нині воно покинуте, заросло деревами. Про його існування нагадують тільки пам’ятники, що впали і похилилися. До кінця століття синагог було дві, а на початку ХХ століття навіть три. 1919 року, коли в Ободівці відбувся погром, селянською бандою були розстріляні з кулемета від 150 до 300 (за різними даними) чоловіків-євреїв. Поховані вони в братській могилі на другому єврейському кладовищі села. Німці, котрі окупували село, влаштували з єврейського кварталу гетто, обнісши його колючим дротом. У листопаді пригнали сюди близько 10 тисяч євреїв з Бессарабії й Румунії. Взимку 1941–1942 років близько п’яти тисяч осіб померли від тифу. За висновком Комісії із розслідування злодіянь нацистів, що працювала в Ободівці після звільнення від фашистів, тут було знищено до 11 тисяч євреїв. На братській могилі загиблих під час Холокосту встановлено пам’ятник.