У родині Пухалевічей було шестеро синів. До служби в армії місцем роботи трьох старших братів був суднобудівний завод "Марті". Коли прийшов час їхнього призову, батько звернувся до військкомату, аби синів відправили в одну танкову частину. Прохання задовольнили, й у 1940 році для молодих людей почалася служба в 7-й танковій бригаді. На Харківському заводі вони отримали свою першу машину – танк Т39. Івана призначили командиром екіпажу, Петро став механіком-водієм, а Олександр – наймолодший з братів – заряджальником. Восени 1941 року в напружених боях під Харковом танк братів підбили, але всі троє залишилися живі й після ремонту танка повернулися в свою бригаду. У листопаді 1943 року вже у визвольних боях на Житомирщині танк Пухалевичів підбили знову. Старший з братів Олександр загинув. Його поховали в братській могилі. Середнього брата Петра тяжко поранили, тому його відправили у госпіталь. Після лікування обидва члени екіпажу, які залишилися живі, повернулися в свою частину, у якій і воювали до закінчення війни. Троє молодших братів Пухалевичів – Микола, Павло і Василь – пройшли своїми військовими дорогами. У 1944 році в Угорщині біля озера Балатон загинув Микола. Про Павла прийшло повідомлення, що він зникнув безвісти, але він залишився живий і повернувся до рідної домівки. Живим повернувся і молодший Василь.