Михайло Васильович Румянцев (1888, Москва – 1958 (1959), Київ) – лікар-хірург, учасник Першої і Другої світових воєн. У 1911 році з відзнакою закінчив медичний факультет МДУ, у 1913-1914 роках навчався в ординатурі Київської університетської клініки. У 1922 році М. В. Румянцев був запрошений на посаду головного лікаря лікарні в місті Дунаївці і завідувача хірургічного відділення. Під його керівництвом значно розширено територію і профільний склад лікарні: побудовано двоповерховий корпус лікарні з рентгенівським кабінетом і поліклініка, створено станцію швидкої допомоги, обладнано водолікарню. У період німецької окупації 1941-1944 років Румянцев продовжував виконувати обов’язки головного лікаря та хірурга Дунаевіцкой лікарні. 29 квітня 1944 року був заарештований представниками радянської влади. Засуджений "за співпрацю з німецькою владою" і засуджений до 10 років позбавлення волі і п’ять років зниження в правах із конфіскацією майна. Близько року відбував покарання в концтаборі на лісозаготівлях у Сибіру. До 1948 року М. В. Румянцев перебував на засланні в селі Усть-Ордин Іркутської області (Росія). Працював лікарем відразу в двох районах. У 1948-1956 роках засланець-лікар працював хірургом дільничної лікарні в с. Ярцево Єнісейського району Красноярського краю (Росія). Користувався великою повагою колег і місцевих жителів за людські якості і високий професіоналізм. Після амністії в 1956 році поїхав до Києва, працював у сільській амбулаторії Макарівського району. Реабілітований посмертно в 1992 році. На будівлях лікарень села Ярцево Красноярського краю і міста Дунаївці Хмельницької області в 2007 і 2010 роках встановлено пам’ятні дошки на честь лікаря Румянцева. У конфіскованій садибі хірурга був створений протитуберкульозний диспансер. Головлікар диспансеру О. П. Пирогова у період своєї діяльності (1973-2004 роки) дбала про збереження історичних будівель садиби. Після розформування диспансеру територія колишньої садиби перейшла в приватну власність.