Церква й обитель будувалися в період 1904-1907 років на пожертви городян і селян із навколишніх сіл. Монастир став прекрасним острівцем серед посушливого степу: на вершині пагорба височіли храм і трапезна, а біля його підніжжя – басейн, квіткові клумби, стайня, городи. Алея, яка вела до храму, з обох боків була прикрашена квітучими кущами троянд, по двору гуляли павичі. У капличці при вході в монастир один із ченців постійно читав Псалтир, а з протилежного від входу боку були викопані в землі чернечі келії. Вся ця пишнота була розорена з приходом радянської влади, храм був закритий, а в монастирських приміщеннях розмістився склад. Богослужіння в храмі відновлювалося тільки в роки Другої світової війни. У повоєнні роки тут був спортзал працівників міліції. Віруючим будівлю церкви повернули лише в 1989 році. На пожертви й була розпочата реставрація храму. У 1990-му відновили купол церкви. Іконостас створив генічеський різьбяр по дереву Анатолій Черноног. Із погляду архітектури церква Різдва Пресвятої Богородиці є однокуполюною хрестоподібною будовою у візантійському стилі. Її гранований купол піднятий на високому світловому барабані, а над бабинцем височить двоярусна дзвіниця з позолоченою маківкою.