Відмінна риса цього старовинного єврейського кладовища - дуже товсті (більше 20 сантиметрів) мацеви - могильні камені. Всі за традицією повернені лицьовою стороною на південь. Збереглися на них і елементи декору, написи. Найвідвідуванішою тут нині є могила солом’яної вдови Малки (Молкеле) Цадике, до неї приходять хасиди, які вірять, що це могила праведниці. Є легенда, що солом’яна вдова Молкеле була ревною прихильницею натхненника хасидів Баал Шем-Тову, що жив у середині XVIII століття. Старожили Копайгорода розповідають, що євреї ходили на могилу Молкеле в разі нещастя, тому що вірили в її допомогу. Копайгород заснований у 1624 році. У ньому мирно жили євреї й українці протягом багатьох років до приходу на Поділля радянської влади. Більшовики закрили синагоги та єврейські школи в невеликих містах і селищах. Під час Другої світової війни синагогу і школу зруйнували фашисти. У містечку створили гетто, в яке, крім місцевих, приганяли євреїв з Ясси і Бухареста. А на станції Копай створили концтабір. Багато хто загинув від голоду, холоду, знущань, непосильної роботи. Багатьох урятувала місцева жителька Анастасія Горбульска, яка ховала від поліцаїв у своєму будинку євреїв.