У 1927-му році Сергій Страгородський скликав синод, до якого увійшли церковні ієрархи, готові співпрацювати з більшовицькою владою. Під впливом ГПУ Сергій погодився очолити церкву, що перебувала би під наглядом НКВС. Частина ієрархів істинно-православної церкви, які вважали Сергія зрадником, розірвали стосунки з ним, тож їх за доносом Страгородського заарештувало ГПУ. Двоє із заарештованих митрополитів, Йосип і Кирило, в 1937-му році були розстріляні в Чемкенте. Прихильники митрополита Йосипа стали значущими постатями в церковному житті кінця 20-х – середини 40-х років минулого століття. Вони були легальною або напівлегальною опозицією тоталітарному режиму в країні. Хоча їхній рух і зазнав поразки, боротьба "иосифлян" стала прикладом опору вірян.