В наш час майже не залишилось таких господарств. Радул чи не остання полонина, де все відбувається так, як і сто й двісті років тому. Цікаво, що в інших місцях, якщо і виганяють худобу в гори на літо, то займаються цим старші люди, й вони лише варять сир, а за худобою вже не ходять. На Радулі господарство ведуть молоді хлопці. Знаходиться цей заповідник гуцульських традицій недалеко від кордону з Румунією, де Мармароський гірський масив зустрічається з Чивчинським. Раніше полонина належала колгоспу, нині вона здається в аренду. Гуцули здавна називали хазяїна полонини депутатом, ось і носить теперішній арендатор це звання. З ним виводять худобу в гори ще шестеро людей, а череду вони збирають чималу – вісім з половиною сотень овець, більше сотні корів і з десяток коней. Серед дарів цивілізації у хлопців лише радіо, мобільні телефони, що ледь працюють і дизель-генератор, але хлопці справляються. Часом на полонину заходять окремі туристи і це вже майже свято. Тоді вже і коломийки співають і флояра грає, й горілки можна випити, але трохи, бо назавтра вставати на роботу вдосвіта.