Спершу тут було дві невеличких дерев’яних будівлі. Одну з них використовували як шпиталь, у другій жив священик. У 1620 році почалося масштабне будівництво кам’яного комплексу, але через проблеми з фінансуванням воно подовжилось на десятиліття. Шпиталь призначався для нужденних і немічних, що опіку над ними взяли члени домініканського братства Святого Розарія. З часом територія поступово модернізувалась. З’явився водогін, будувались нові приміщення і зручна під’їзна дорога. Було відкрито притулок і будинок престарілих. З приходом радянської влади храм і шпиталь закрили, а жителів притулку виселили. Приміщення віддали військовій частині. У 1989 році у костелі розмістилась хорова капела, а з настанням 2000-х там поновили богослужіння. У цьому монастирі довгий час мешкав український поет Маркіян Шашкевич.