Вирішити питання з встановленням пам’ятника в ті часи було не просто. Голова міської ради, Михайло Павленок задумав в цьому питанні відійти від існуючих в той період стереотипів, коли столичні майстри зупинилися на вже перевіреному образі Кобзаря – в зрілому віці в кожусі і високій хутряній шапці. Перший варіант скульптури від відомого майстра кинув Павленка в шок – голова поета більше метра в діаметрі височіла на чотиригранному сваї. Після тривалих переговорів і умовлянь доля нарешті посміхнулася Павленку. Вона послала йому однодумця в особі заслуженого працівника культури Петра Остапенка, який і став автором нового проекту. Але щоб дійти від ескізів до роботи над проектом, потрібно було довести (і не тільки вченій раді), з якої причини міняли на Шевченку кожух на "панський" одяг. Головним аргументом було те, що знайшлося документальне підтвердження того, що в 1843 році, після повернення з Петербурга 29-річний Тарас прямував до Черкас саме через Звенигородку. А вже як був одягнений при цьому, довести було легше. Свою роль зіграв тут ще один "документ": його автопортрет, датований 1840 роком. Ось так і з’явився в Звенигородці пам’ятник молодому Шевченку.