Мирослав Кувалдін: The ВЙО запустить регі-фестиваль у Харкові

Зіркові маршрути

Мирослав Кувалдін: "The ВЙО" запустить регі-фестиваль у Харкові"

Редакція Zruchno.Travel

Курортом без моря вважає свою рідну Полтавщину лідер гурту “The ВЙО” Мирослав Кувалдін, який закарбовує українські міста у своїх піснях. Про рідне містечко Кобеляки він говорить з неприхованим захопленням. В інтерв’ю Zruchno.Travel музикант розповів про те, як змінився український слухач за 27 років існування гурту, що його надихає на українських фестивалях та яким чином він обирає місця для своєї творчості.

– Вас часто запрошують на різні фестивалі. На скількох музичних заходах встигли побувати цього літа?

– Це літо у нас не було щедрим на фестивалі – були лише на кількох. Одним із найяскравіших, що нам запам’ятався, був регі-фестиваль в Одесі (Reggae Fest у клубі "Горпляж", – ред.) – все проходило на свіжому повітрі, сцена була біля моря та й музика регі створена саме для відкритих майданчиків.

– І який фестивальний майданчик вам запам’ятався найбільше за всі роки творчості?

– Гадаю, ми вже відіграли практично на всіх культових українських фестивалях. Раніше подобався Respublica Fest у Кам’янці-Подільському, який проходив просто у фортеці, – там було атмосферно (цього року фестиваль переїхав до Хмельницького, – ред.).

Фестиваль ZaxidFest, наприклад, вже став класикою – триває три дні та проводиться за містом. За емоціями та атмосферою варто їхати саме на нього.

Порелаксувати можна ще на Vibronica Festival – фестивалі електронної музики, який організовують на Київському водосховищі поблизу від столиці.

Пам’ятаю ті часи, коли ще на таких фестивалях було по 300 людей, а потім вони розросталися до десятків тисяч фанатів.

Фото: facebook.com/zaxidfest

– Можете порівняти рівень українських фестивалів з тими, які ви відвідували за кордоном?

– Минулоріч були на фестивалі Rototom Sunsplash European Reggae Festival в Іспанії. Досить специфічний фест регі-музики. Проводиться упродовж тижня – з ранку і до пізньої ночі. Цей захід ніяк не порівняти з тим, що відбувається у нас, тому що насправді фестиваль роблять не організатори, а люди, які прийшли на нього. Як би все не сплановували – публіка задає темп.

Українцям не вистачає розуміння, що вони самостійно створюють свято для себе. В такому випадку і виконавці відчувають позитив. Фактично усе, що треба для хороших фестивалів, у нас є: організація, виконавці, закордонні гості тощо. Та все одно від поведінки відвідувачів багато в чому залежить і загальний рівень заходу.

– Але ви вже далеко не новачки в музиці і можете оцінити, як змінюється український слухач та його уподобання?

– На моїх очах вже змінилося щонайменше одне покоління слухачів. Це помітно навіть по тому, що наша аудиторія вже підспівує англомовним пісням. Раніше такого явища не було.

Публіка стала підготовленішою, але є те, що у нашого слухача незмінне, – снобіське ставлення до артиста: враження, ніби вони приходять, аби перевірити, а чи здивує їх цього разу артист чимось новим.

Фото: facebook.com/gaponova

– Це ви бачите прямо зі сцени?

– Та у нас ще досі можна зустріти людей на концерті, які стоять, склавши руки на грудях, та всім своїм виглядом показують: "Ану, здивуй мене". А нове покоління публіки нерідко пропускає багато чого на концертах, знімаючи усе на телефон та проглядаючи виступи через екрани своїх смартфонів.

– Пам’ятаю музичний фестиваль "Вйо Кобеляки" на вашій малій батьківщині. Відродити не плануєте?

– Так, ми намагалися зробити крутий фестиваль на Полтавщині. Проводили його чотири роки, але потім припинили. Це був 2014 рік – тоді було не до свят. Та й додалися фінансові проблеми: було важко знайти спонсорські кошти.

Але я досі виношую ідею створити новий регі-фестиваль в Україні. Ми вже знайшли локацію для нього у Харкові, тому, можливо, наступного року ви справді побачите щось нове, бо я постійно відчуваю нестачу того фестивалю у своєму житті.

Наприклад, ми були в Одесі на регі-фесті, але на ньому виступали лише три колективи. А насправді регі-музики є значно більше і вона досить різнобарвна.

– Ваш альбом “Мапа” 2014 року є своєрідною "музичною мапою", в якому кожна пісня присвячена певній місцині в Україні. Що надихнуло на цю ідею?

– Почалось усе з пісні про невеличке містечко Кобеляки. Воно стало першим місцем, яке нас надихнуло на такий формат. Саме там я закінчував школу, де місцеві діти підказали мені риму "каляки-маляки".

Я почав отримувати фідбек від мешканців, яким сподобалася така ідея. Тоді я зрозумів, житель будь-якого маленького містечка або ж великого міста хоче почути пісню про свій дім.

На той час ми розраховували, що нас почнуть запрошувати на всі дні міст із нашими піснями такого роду. Ми випускали і серйозні, і жартівливі треки про українські місцини, а потім скомбінували все в один альбом.

Більше того, після альбому у нас ще з’являються нові пісні з географічними назвами, але до другого альбому їхня кількість поки не дотягує.

Звичайно, хочеться написати хорошу пісню про Київ, але тут уже велика конкуренція, тож потрібно буде постаратися.

– Які з оспіваних вами місць закарбувалися в пам’яті найбільше?

– Кожне місто має свою історію та атмосферу, завжди пропускаєш ці враження через себе. Головні емоції, як і на фестивалях, приносять люди.

Фото: hyser.com.ua

– Де б ще хотіли набратися вражень для нових географічних пісень?

– Мені було б цікаво дослідити Південь України: ту ж Одеську область, Білгород-Дністровський, ближче до кордону з Молдовою. Я вже там бував, але із задоволенням повернувся би знову.

У тих краях є містечко Вилкове, яке знаходиться на воді. Там усі пересуваються на човнах. Є ще безліч цікавих місць у Карпатах – туди теж хочу. Раніше частенько ходив у походи, навіть пісню про ті краї свого часу написав. У нас загалом стільки красивих місць в Україні – тільки встигай записувати про них пісні.

– Окрім гастролей, часто подорожуєте Україною?

– Зазвичай під час гастролей ми прокладаємо для себе маршрути, а коли з’являється така можливість та вистачає часу, іноді можемо собі влаштувати якісь поїздки, сплавитися на байдарках тощо. Наприклад, сплавлялися по Ворсклі.

– Тепер часто буваєте у рідних Кобеляках?

– У мене там досі мешкає мама. На канікули приїжджаю туди з дітьми. Для відпочинку у нас є село Світлогірське – на межі з Дніпропетровщиною. Там дельта Ворскли, де вона впадає у Дніпро, а ще – дуже багато заток та штучне море. Там можна чудово провести відпочинок, пов’язаний з водою. Є вся інфраструктура, досить розвинена. Місцеві також організовують різні розваги для туристів – риболовлю, катання на човнах, оглядові екскурсії тощо.

Загалом на Полтавщині є красиві місця, які не так легко знайти пересічному туристу. Наприклад, село Лучки, розташоване за 60 км від моїх Кобеляків. Там неймовірні краєвиди і дуже цікава флора та фауна. І це я вам кажу як людина, яка навчалася на біологічному факультеті. Свого часу ми часто туди їздили на практику – досліджувати тамтешні місцини.

Отже, гадаю, Полтавщина – чи не найкраще місце для зеленого туризму. Навіть саму Полтаву можна влітку назвати курортом без моря.

Розмовляла Дарія Поперечна