Редакція Zruchno.Travel

Про Качанівку – маєток із розкішним парком на Чернігівщині – знають усі. А чи чув хтось про залізничну станцію "Качанівка"? Це місце заслуговує не меншої уваги, ніж білосніжний Качанівський палац, і може стати однією з туристичних цікавинок Ічнянщини, переконує краєзнавець Микола Череп у своїй статті, що надрукувала газета "Деснянка".

На залізничній станції «Качанівка» у с. Парафіївка створений та діє унікальний музей, що наочно репрезентує історію залізниці, пов’язує її із Качанівським маєтком та Парафіївським цукровим заводом – взір­цем модерної індустріальної архітектури ХІХ сторіччя.

Вважаю, що залізнична станція «Качанівка» – дивовижна історична перлина. Якщо ввести її до туристичних маршрутів – привабливість Ічнянщини для туристів, безумовно, ще більше зросте, а відтак надходитимуть додаткові кошти до місцевого бюджету.

Станція як дзеркало нашої минувшини

Історія залізничної станції «Качанівка» нерозривно пов’язана з маєтком «Качанівка», Парафіївкою та цукровим заводом завдяки видатному українцеві, підприємцю та меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Саме він посприяв створенню залізничного сполучення з Качанівкою.

Парафіївський цукровий завод належав славетній родині Тарновських, власників Качанівки. Будівництво його розпочали 1846 року, а запрацював він у 1852-му. Вже в перший рік роботи завод приніс чималі прибутки, адже тут впровадили тогочасні передові технології – парові машини. Цікаво, що на підприємстві використовували не кріпосну робочу силу, а вільнонайманих працівників.

Парафіївський цукровий завод

У другій половині ХІХ ст. Парафіївський цукровий завод був одним із найпотужніших у Чернігівській губернії.
Душа останнього власника Качанівки та цукрового заводу Василя Тарновського (молодшого) більше схилялася не до підприємництва, а до благодійництва та збирання старожитностей. Колекція Василя Тарновського була справді унікальною, адже містила артефакти та раритети часів Київської Русі й козацької доби, предмети, що належали Іванові Мазепі, Павлові Полуботку. Особливий розділ зібрання мецената становила безцінна Шевченкіана – автографи, офорти, листи Великого Кобзаря.

Чималі витрати на благодійництво та колекціонування, життя на широку ногу поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати садибу, цук­ровий завод і частину колекції мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Покупка тому коштувала 1 млн крб.

Качанівську колекцію оцінювали сучасники в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Колекціонер-меценат передав усі свої скарби Чернігівському губернському земству, і вони стали основою для Чернігівського обласного історичного музею, який нині носить ім’я Василя Тарновського.

Новий господар Качанівки Павло Харитоненко реконструював цукровий завод і модернізував виробництво. Сам же завод у Парафіївці на честь своєї доньки Олени Олів перейменував в Оленівський.

Завод виробляв цукор у дуже великих масштабах. Вистачало на все. Але неабияку частину прибутків Харитоненко, якого називали «цукровим королем», спрямовував на благодійництво та допомогу місцевим громадам.

За Харитоненків у Парафіївці з’явилися земська школа, бібліотека та лікарня. Підприємець електризував та телефонізував качанівський маєток, телефонний зв’язок установили і в Парафіївці. 1898 року спеціально для реконструкції цукрового виробництва Харитоненко збудував у Парафіївці цегельний завод. Це дало змогу створити нові робочі місця. 1903–1904 року цукровий завод розширили, спорудили нові виробничі приміщення і будинок для працівників, встановили електричні двигуни.

Модернізоване виробництво потребувало потужнішої логістики як для доставки сировини, так і для транспортування цукру. Забезпечити її могла лише залізниця.

Як член правління Белгородсько-Сумської залізниці, підприємець подбав про це. Залізницю до Парафіївки проклали у 1913 році. Станція, розташована неподалік цукрового заводу, дістала назву «Качанівка».

Майже сторіччя завод і станція існували в природному симбіозі. За радянських часів Парафіївський цукровий завод виробляв 27,7 тис. тонн цукру на рік, а станція забезпечувала і підвезення сировини, і вивезення готової продукції. Завод припинив роботу 2011 року. А станція «Качанівка» діє і донині. Вона належить до Полтавського відділення залізничних перевезень Південної залізниці. Більшість потягів, що проходять станцією, перевозять здебільшого вантажі, але є і пасажирське сполучення. 

Станція «Качанівка» діє і донині

І вокзал, і музей

Кілька років тому станцію реконструювали. Після відродження вона більше схожа на аристократичну домівку ХІХ сторіччя, ніж на адміністративну споруду. У будівлі станції створений і діє унікальний музей. Його експонати цікаво та наочно репрезентують історію залізниці. З-поміж них хвостові та семафорні ліхтарі, старовинні технічні книги, облігації царських часів та інші раритети.

Працівники Південної залізниці пишаються і реконструйованою станцією, і залізничним музеєм, але шкодують, що це місце майже невідоме широкому загалу, а подорожуючим Ічнянщиною й поготів.

Інтер’єри станційної зали очікування та кімнати-музею нагадують Качанівський палац, але мають власну неповторну енергетику. Зал очікування прикрашений чудовими картинами із зображеннями Парафіївського цукрового заводу та Качанівського парку. На стінах – копії з відомих портретів Василя Тарновського і Павла Харитоненка.

До речі, вхід у музей – вільний, а враження – незабутні.

Увічнення – на пам’ятній монеті

Слово «монета» має латинське поход­ження і перекладається як «застережниця», «радниця», «берегиня». Пам’ятні монети, присвячені видатним місцям чи особистостям рідної землі, – це не лише сувеніри, а й справжні обереги.

У 2018 році випущена пам’ятна монета-оберіг, присвячена станції «Качанівка», Парафіївському цукровому заводу – взірцеві модерної індустріальної архітектури ХІХ ст. – та Павлу Харитоненку – видатному українцю, людині, яка працювала на благо цієї місцевості.

На аверсі монети – старовинний паровоз та дата заснування станції – 1913 рік, а по колу йде напис «Станція Качанівка Південна залізниця». На реверсі – Парафіївський цукровий завод і дата запуску виробництва – 1852 рік.

Пам’ятну монету викарбовано на Монетному дворі Соколиного хутора – еко-агросадиби в с. Петрушівка неподалік Качанівки.

Реконструювала станцію і відповідно музей залізниця, ми ж хочемо наповнити його новими експонатами задля подальшого розвитку. До речі, я колекціоную, у мене нині близько сотні предметів старовини, наприклад, пломби 1901 року Григорівки, Бахмача, Ромодана, Прилук. А монету викарбували як ювілейну, як монету-оберіг, вона не має номінальної вартості, це музейний та туристичний експонат. Поки що випустили 50 штук. Головне, чим ми нині переймаємося, так це популяризацією цього нового туристичного об’єкта. Його ж ніхто не знає! Навіть місцеві! На Дні села багато хто питав мене: а де цей музей? Хоча станція розташована майже в центрі. Втім тут нічого дивного: станція ж практично завжди закрита, відкривається лише під робочий поїзд, який відправляється о четвертій ранку та на замовлення. Тому наша громадська організація поставила собі за мету популяризувати такий новий туристичний об’єкт як музей залізничної станції «Качанівка» та розвивати його...

Микола Череп, член Національної спілки крає­знавців України, засновник еко-агросадиби «Соколиний хутір», громадський діяч

Фото автора

Автор: Микола Череп, член Національної спілки краєзнавців України, засновник еко-агросадиби "Соколиний хутір", громадський діяч

Вас також може зацікавити:
- Заповідник "Качанівка" – місце, де має побувати кожен
- Must see на Чернігівщині: рекомендації з перших вуст
- В пошуках українського модерну. Сластіон

Туры по теме:
- Чернігів 2 в 1