Редакція Zruchno.Travel

Солодка назва - гірка історія. Найбільше деокуповане місто Харківщини 

Новини, перемовини, молитви та пости підтримки.. Складно осягнути, як часто 2022 року ми згадували назву цього районного центру Харківщини, натепер ще знекровленого, але деокупованого та вільного. 11 вересня наш Ізюм постав перед очима співгромадян, просякнутий втратами, всіяний похованнями цивільних мирних жителів і бетонною крихтою понівечених вулиць. Багатьом, хто вцілів, на той момент повертатись не було куди. Але повертатись ізюмці почали ледь не одразу. Рідна земля, навіть без стін на ній, має значення.

Я ніколи не бувала в Ізюмі, як певно багато хто ще не бачив його до війни та окупації. Ми вже ніколи не побачимо його таким, яким місто було до жахливої навали росії, але разом неодмінно маємо пізнати український, слобожанський та направду мультикультурний Ізюм і згодом відтворити його справжню історичну ідентичність. Поїхали?

Що зі смачною назвою і гербом? 

Вчені дотепер ламають списи у суперечках, де ж закладена виноградна першооснова цього топоніму. Але не у винограді справа. Найбільш вірогідна версія бере свій початок від притоки Дінця, річок Ізюмець та легендарного Ізюмського броду. Біля нього колись і виникло поселення. Брід, чи то пак переправа була цінною для татарських кочівників, вони називали її «гузун». Цілком логічно, що вимовою Русі згодом і повелось - “Ізюм” Але деякі історики вважають, що назву і місту, і шляху дала річка Ізюм ( Сіверський донець ) чи ті дві, що доєднуються до неї, Мокрий та Сухий Ізюмець.

Із гербом історія класична, окупаційно-імперська і ще не деколонізована. Чомусь на гербі міста досі красуються грони винограду, затверджені Єкатєріной та її мокшанською свитою. Всі намагання зобразити на гербі козачу символіку були звичайно відкинуті в імперський час. Адже це нагадало би містянам про славні часи і вільний дух. Але про це трохи згодом.

Хто був першим?

А от що точно і беззаперечно, так це те, що люди на цьому місці оселилися ще до назв, шляхів та орієнтирів на обох берегах. Неподалік від міста, в урочищі Бондариха, дослідники натрапили на рештки поселення доби залізного віку. Ця знахідка до речі дала назву цілій археологічній культурі - “Бондарихинській”. А ще поблизу села Яремівка знаходиться найстаріша в Харківській області і одна з найстаріших в Україні стоянок раннього палеоліту. Ій більше ніж 300 тисяч років. Археологи доводять, що перші слов’янські поселення на території Ізюмщини з’явилися ще у VI ст. 

Але от найвідоміші і цікаві “сувеніри-сліди” тут залишили по собі тюркські нащадки – половці. Ви напевне бачили ці артефакти на туристичних мапах та фото. Це знамениті та дуже колоритні кам’яні половецькі баби. Вони дотепер стоять на горі Кременець, притримуючи руками горщики-жертовники. Збережені українцями впродовж багатьох століть, вони торік не витримали влучання ворожого снаряду.  Одна з безцінних скульптур повністю знищена.

На літописних шляхах звитяг Київської Русі

А от про бойовий настрій та спадщину майбутнього Ізюму свідчать вже літописні дописи. Місцевістю, де простягається сучасний Ізюм нині, тисячоліття тому проходив стратегічний прикордонний шлях. Ще в 1111 р. на тутешніх околицях Володимир Мономахрозбив половців. А згодом знаменитий похід князя Ігоря пролягав крізь цю землю у 1185 р. І достеменно відомо, що воєвода таборував тут зі своїм військом, ця подія відзначена на сторінках “Слово о полку Ігоревім”.

Ізюмська застава та велике переселення 

У XIII ст. край був спустошений монголо-татарами, надовго здичавів і більше трьох століть його іменували «Диким полем». Ще через 300 років цими місцями раз-по-раз котилась татарська орда, якої страшенно боялись на московії, що вже тоді накинула свої тенета на землі України. Тоді у цих прикордонних землях вирішено будувати сторожову Ізюмську варту.

А вже у другій чверті XVII століття поблизу переправи українські переселенці із Правобережжя під проводом Слобожанського козацтвазбудували на місці переправи нове укріплення. 

В документах 1680 р. це вже «Ізюмське містечко», що за рік під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського виросте у велику фортецю Ізюм. З тилу від Дикого поля її боронила мальовнича гора Кременець, з інших сторін — води Дінця. 

Уже за кілька років Ізюм стає полковим містом, та центром знаменитого Ізюмського слобідського козацького полку. Відтоді, із 1861го і ведуть відлік років міста.

 Ізюмська призма - від скотарства до наукового буму

Навіть із набуттям Ізюмом повітового статусу, ведення сільського господарства залишалося основним заняттям населення. 

Тут варять своє пиво і виробляють сільгосптехніку, таку модну червону цеглу і навіть свою електроенергію. Це справжній науковий бум. 

Але справжнє визнання до Ізюмських промислових науковців приходить крізь призму оптики. Адже саме в Ізюмі облаштували перший у цій частині Європи завод оптичного скла. Авжеж для потреб сліпих вельмож російської імперії. В 1923 році тут роздмухали діяльність, що згодом сформувала розвиток всієї галузі українського оптичного скловаріння та спеціалізованої окулярної оптики. А трохи згодом ізюмці розробили унікальну технологію виготовлення скла, а його види: волоконне, лазерне, фотохромне – неодноразово визнані найкращими на світових виставках. Тож потріть свої окуляри, можливо скло до них зроблене в Ізюмі.

Окупаційна навала московії – продовження

У лютому 1918 р. в Ізюмі була проголошена радянська влада. Кілька років впродовж Української революції містяни опиралися новій окупації. Незважаючи на буремний час за цих кілька років в місті були відкриті український локальний музей, бібліотека, з січня 1919 р. почала виходити місцева газета, працювали 12  шкіл, медичний, фабричний і сільськогосподарський технікуми.

Однак у 1922 року народний опір був придушений Червоною армією. В населеному пункті остаточно утвердилася радянська влада, що вже згодом морила голодом. Під час  Голодомору 1932—1933 років, свідомо організованого радянською владою померло щонайменше 1170 жителів міста. 

Незалежний 

Сучасний Ізюм до кривавої окупаційної навали росії - промисловий і культурний центр регіону. Це місто досі стоїть на перетині автомобільних та залізничних шляхів, однак вже цивілізованих та українських. Бої за Ізюм розпочалися у лютому 2022 року. Місто потерпало від авіаційних нальотів, інфраструктура та житлова забудова знищені на 80 %.

З перших днів квітня місто було повністю окуповане. Місцеві жителі залишились без електрики, води, газу та від зв’язку, але з вірою у визволення та Україну. Так тримались півроку, аж до 10 вересня, коли Ізюм було звільнено силами ЗСУ.

Прибувши сюди згодом, ми неодмінно будемо пам’ятати всі випробування, що ця сучасна українська фортеця пережила під час російсько-української війни. Однак ми неодмінно піднімемось у верхів’я Кремінця та першої тутешньої фортеці, милуватимемось зарослими берегами Сіверського Донця та вільними просторами не Дикого, а українського поля Слобожанщини.  

Підготувала Валерія Мікульська