Блоги
Радомислянські таємниці сакрального українського роду

Малою я часто проводила час зі своєю бабусею, особливо влітку. Ось ми заходимо разом до сіней, а там і комора поряд, а в тій коморі – ціла-ціленна купа «скарбів»: старі риболовні снасті, ступа для солі, скріплені металевими кільцями дерев’яні бочки, стара прялка, вже майже добита часом, і найцікавіше та найцінніше (у будь-якому разі для мене) – бабусина скриня з крамом, і не одна скриня.

Ось бабуся дістає свої клунки й розказує: «Це тобі хустки, пов’язуй, нічого голомозою бігати; цю тканину можна на платтячко пустити; із цього бурки пошити; а оце хустки - будете вінки пов’язувати, коли мене ховатимуть, а рушники копачам не забудьте віддати». Бабусі нема вже давно, але ті традиції, яким вона мене навчила, - я запам’ятала міцно. І зараз вносимо сіно до хати на Різдво, ставимо перед образами на Великдень шматок паски, щоб поїли душі родичів, а ікони в домі накриваємо вишитими рушниками, які зробила бабуся. Мені пощастило, я отримала дещицю тих знань, які ідентифікують мене як українку. Я носій традицій, які все частіше забуваються, нехтуються.

Коли опинилась у замку-музеї «Радомисль», що на Житомирщині, - була приємно вражена колекціями, які вдалось зібрати його власниці Ользі Богомолець. Неймовірна кількість ікон, колисок-люлюк, рушників, скринь, і так перераховувати можна безмежно. В одному місці зібрана велика спадщина українського роду, і побувавши там, зовсім по-іншому починаєш мислити. Виникає дисонанс між реальністю та минулим, який породжений незнанням. Незнанням обрядів та традицій, яким сьогодні найзручніше в музеях або по невеличких селах, де залишилось сиве покоління людей. Людей, що є тією масивною флешкою із терабайтами знань, яку завжди бережуть, щоб не пошкодити, бо там - найцінніше.

Частина тих знань вже розкодована в експозиційних залах «Радомисля». Ось ми, екскурсійна група, стоїмо перед масивними дерев’яними дверима, які ведуть до музею ікони. Двері відчиняє господиня - Ольга Богомолець, і починає посвячувати нас у таємниці предків, які неспроста поважали й оберігали свій дім, своє вогнище. Стоїмо перед входом, але зайти права не маємо – ми ще чужі. Звичний дверний отвір, стає своєрідним ритуальним місцем посвяти в «свої», щоб рушити далі. Поріг, через який ми ніколи нічого не передаємо, бо це погана прикмета, поріг, через який не вітаємось, та поріг, через який чоловік вносить дружину на руках в свій дім – виявляється місцем-оберегом. І ці своєрідні забобонні ритуали, які використовуємо сьогодні, мають великий прадавній зміст. Колись наші предки закопували попіл рідних-померлих під порогом. Ті оберігали сім’ю від злого. Тому через поріг пускають лише перевірених. І навіть наречена-чужинка не мала права стати своєю ногою на нього, заходячи вперше після весілля до хати, щоб не осквернити святиню роду чоловіка. У хаті наречену переодягали, і вона ставала вже «своєю».

Колекція колисок-люльок, має свої історії, не менш цікаві. Виявляється, колиски були без дерев’яного дна, яке заміняла лише вплетена мотузками сітка, на неї клали солому. Так дитина залишалась більш-менш сухою. Колиска ніколи не мала пустувати в домі. Коли в сім’ї не було дітей, до неї клали ляльку-мотанку, щоб маля з’явилось. Важко повірити, що колись жили так. Жили та виховували дітей без памперсів та крутих поліфункціональних колясок. Вся ця минула реальність якоюсь мірою вражає, а якоюсь і жахає.

У «Радомислі» відкрила для себе дивну річ: виявляється, звичайні глиняні глечики раніше мали стать. За зовнішнім виглядом можна було виокремити глечика-чоловіка та глечиху, що була вдвічі товщою.  Полотняні рушники, якими хвилеподібно обвішали стелю вузького виставкового залу,  мали теж свою чоловічо-жіночу приналежність, і називались утиральниками, а рушником був той, що висів над образами. Сьогодні значення слів змішались.

І ось, нарешті, ми дійшли, до залу скринь, а це - моє слабке місце. Колись, скриня була єдиною річчю, яку могла взяти дівчина до хати чоловіка. Скриня – це її сейф, до якого не могла зазирнути навіть свекруха. Відкривали її лише тоді, коли вдома не було чужих людей. У музеї зберігається безліч тих скринь, із різних куточків України, з  різним орнаментом,  різьбленим та розфарбованим. А в середині чого тільки нема: і коралі, і рушники, полотно та сорочки, ще й в такому хорошому стані збереглись. Взагалі в музеї знають як створити таке собі «безвідходне виробництво», де нічого не викидають. Навіть забраковані експонати з пошкодженнями, що непридатні для виставки, знайдуть тут своє друге життя. Так сталось із зіпсутими вишитими рушниками, які перетворили на картини для проекту «РушАРТ».

По-особливому колоритною є обрядова кімната замку. Тут провели обряд  розплетення коси нареченої. Скромна дівчинка Аня, уквітчана вишивками та весільним вінком, сидить за столом із короваєм, а «мати» та «свекруха» проводять ритуал надягання хустки. І все це під співи колективу Бовсунівських бабусь, які виконували пісні оригінальним поліським діалектом. Учасницям маленького ансамблю під 80 років, а вони ще їздять регіонами України та влаштовують концерти. Організувала колектив проста вчителька з Бовсунова, яка, до речі, грала роль матері в обрядовому дійстві.

Фото: Ігоря Кравчука

Замку-музею «Радомисль» 30 жовтня виповнилось вже 10 років. Знайдений серед сміття фундамент перетворився в місце ідентифікації українського роду. В місце - особливе та сакральне, де зібрана історична пам’ять українців. Пам’ять, яка веде до таємниць минулого життя. Життя наших бабусь, прабабусь. Родзинкою замку є його доступність для людей з обмеженими можливостями. Як розказала Ольга Богомолець, музей популяризує інклюзивний туризм, тобто люди з вадами зору можуть взяти експонати в руки, пощупати їх, щоб відчути  та уявити всі його деталі.  Торкнутись історії тепер може кожен, було б тільки бажання. І бажання не тільки відвідати замок, а винести звідти частинку української душі та приживити в себе вдома. Відкривати Україну можна не лише через матеріальні пам’ятки, але й духовні. 

Автор: Тетяна Редько

Фото: radozamok.com.ua                                                                   

                                


Коментарі (0)
Будь-ласка авторизуйтесь для того щоб залишити коментар

Партнери відпочинку