– Раніше ви працювали журналістом, потім стали письменницею. Як почали займатися екскурсіями на містичну тематику?

– Все випливає одне з іншого. Містика – це не вибір, а історія Києва. У нас є чотири офіційних Лисих гори. У моїй новій книзі "Чарівні традиції українок" є ціла глава "Відьма – національна героїня України". У деяких легендах навіть стверджувалося, що відьми і чаклуни спочатку з’явилися в нашій країні, в Києві, і вже звідси розійшлися по всьому світу. Власне, вся історія міста пов’язана якоюсь мірою із цими горами. Одне не може бути відокремлене від іншого. Якщо ти живеш у Києві і не знаєш про це, отже, ти просто не знаєш історії Києва насправді.

Коли я писала роман "Київські відьми", ідея була в тому, щоб створити популярний підручник з історії і любові до міста. Мені дуже хотілося, щоб історичні факти і міські легенди були подані не як суха інформація, а у вигляді пригод трьох моїх головних героїнь. Більше того, у кожній книзі є карта старого і нового міста з маршрутами, за якими пересувалися персонажі. Одного разу я зустріла на вулиці дівчину з моєю книгою, відкритою на карті. Було видно – вона йде за заданим маршрутом, вивчаючи пам’ятки міста.

Коли я стала заглиблюватися у тематику, виявилося, що ніхто не розглядав легенди Києва як матеріал для серйозних історичних досліджень. Паралельно я пишу статті, проводжу екскурсії, і все це взаємопов’язано між собою.

Книги породжують екскурсії. Дуже цікаво розповідати ці історії наживо, важливо бачити, як реагують люди. Наприклад, презентацію книги "Тінь демона" я робила у формі екскурсії, щоб люди пройшлися маршрутом персонажів. А бувало навпаки: "Чарівний Київ Михайла Булгакова" був написаний на підставі екскурсії, яку я щороку проводжу в день народження письменника. Взагалі для мене важливо було придумати популярну форму і не піти в наукову мову.

Фото: facebook.com/Киевские-ведьмы

– Які книги плануєте видати найближчим часом?

– Усього два тижні тому вийшла книга "Чарівні традиції українок" – це подарунковий альбом українською та російською мовами. Я вибрала таку тематику, тому що наші Лисі гори пов’язані з безліччю різних обрядів. Йдеться про забуті свята на кшталт Бриксів, які називали українським Восьмим березня. Вважалося, що у цей день київські відьми збираються на шабаш, а звичайним киянкам дозволялося вередувати. Це свято існувало тільки в Києві і було зафіксоване етнографами. Найближчим часом планую, що вийде "Неймовірний Київ Лади Лузіної", а потім "Київ. Місто відьом" і ще одне неймовірно цікаве дослідження "Стародавні боги і святі міста Києва".

– Ви часто згадуєте в книгах Лисі гори. Багато читачів хочуть там побувати. Що це за місця і чи достатньо вони пристосовані для відвідувань?

– Варто нагадати, що в Києві тільки офіційно є чотири Лисих гори, і всі вони різні. Мало хто знає, що Володимирська гірка – це одна з найстаріших Лисих гір столиці, з якою пов’язана неймовірна кількість легенд про київських відьом, чортів та навіть вампірів. Але це цивілізований парк, де гуляють мами з візочками, і коли я привожу людей, їм важко повірити, що це містичне місце.

Ще є Замкова гора – це дуже цікавий об’єкт для екскурсій. Там часто збираються київські рідновіри, які доглядають за своїм капищем, проводять обряди, причому вони дуже мирні, можна прийти подивитися, як вони це роблять, там навіть висить розклад заходів.

Гори дуже цікаві саме цією своєю архаїчністю. Якщо привести їх у стан цивілізованого парку, вони зможуть щось придбати, але щось, безумовно, втратять. Я не впевнена, що потрібні якісь зміни.

Але якщо говорити про догляд за київськими пам’ятками, у нас є організація "Чистий Київ", яка влаштовує суботники на Лисій горі. Також є ті, хто доглядає за старим кладовищем, яке залишилося від Флорівського монастиря. Все це приватна ініціатива, абсолютно без участі держави.

Фото: facebook.com/Киевские-ведьмы

– Які місця в Києві наймістичніші, крім Лисих гір?

– Минулого року в мене вийшло три книжки-крихітки розміром із долоню і з магнітиками для холодильника. У них перераховані адреси всіх чарівних, містичних і святих місць міста. Наприклад, пам’ятника Носу Гоголя, "горгулі" на фасаді будинку по Великій Житомирській, Антонієвих печер київської Свято-Печерської Лаври.

Фото: Vitaliy Stelmakh/the-city.kiev.ua

– А як щодо інших міст – не плануєте розширити територію своїх екскурсій?

– Я про це думала, поки не вистачає часу. Передусім я письменник, а екскурсії проводжу у вільний від роботи час. Поїздка в інше місто вимагає великої уваги.

Напевно, я хотіла б показати людям Чернігів, адже коли я туди приїхала, відразу в нього закохалася – бачу у цьому місті той Київ, який ми втратили. У моїй книзі "Неймовірний Київ Лади Лузіної" одна з глав називається "Три міста, які потрібно відвідати, щоб побачити стародавній Київ". Як не дивно, столиця до того переліку не входить.

У Чернігові легко уявити, як виглядав стародавній Київ, коли він ще не був так щільно забудований. Наша столиця називалася містом-золотоголовом, тому що, стоячи на одній горі, люди бачили все аж до Вишгорода: на кожній вулиці по церкві, а на деяких – по три. Абсолютно неймовірне видовище! У новому Києві такого вже не побачиш.

Фото: dochernigova.com

– У яких ще містах ви знаходили фрагменти втраченого Києва?

– Їх дуже багато. Мені цікаво подорожувати по інших містах, які допомагають зібрати образ нашого міста. У "Неймовірному Києві", наприклад, описана поїздка на Північний Кіпр, де стоїть церква Андрія Первозванного з такою ж легендою, як і Андріївська церква в Києві. Дуже цікаво в Коростені, бо там похований наш князь Олег, а в Києві немає жодного поховання князя, що правив.

Я хочу продовжити цю тему – пошукати Київ можна й у Стамбулі, й у Празі. Скоро збираюся поїхати до Німеччини, там знаходиться храм, де збереглися фрески приблизно як у нашій Софії Київській. Серед них є перше зображення богині Фрігг на мітлі – я ж уважаю, що київські відьми безпосередньо пов’язані з древніми богами, у тому числі й з богами скандинавськими. Тому Новий рік я зустрічаю у Швеції, заодно пошукаю наш Київ і там.

Фото: flickr.com/Anja Leidel

Монастир Апостола Андрія (Кіпр)

– А іноземці часто відвідують ваші екскурсії?

– Поки переважно внутрішні туристи, але все ще попереду. Зараз веду переговори з одним туристичним агентством – вони хочуть налагодити співпрацю і пропонувати подібні екскурсії туристам, які приїжджають з інших країн.

– Хто головна аудиторія ваших екскурсій зараз?

– Це переважно жінки. Деякі чоловіки просто бояться приходити: кажуть, що бачили фотографії з екскурсії, а там одні жінки – їм страшно чомусь ...

– Ви часто подорожуєте Україною. Які місця вам найбільше подобаються?

– Другим рідним містом я вважаю Одесу – полюбила її набагато раніше, ніж Київ, у дитинстві проводила там усе літо. Звичайно, подобається Львів. Дуже люблю Крим – для мене велика трагедія, що я зараз не можу туди потрапити. Тепер ще відкрила для себе Чернігів. Але насправді я саме з тих киян, яким завжди є чим поживитися в Києві, адже його неможливо вичерпати до кінця.

Фото: Vasily-Sergeev - LiveJournal 

– Наскільки Київ конкурентоспроможний у плані туризму порівняно з іншими великими містами?

– На даний момент Київ у туристичному плані неконкурентоспроможний. Будь-якій зірці потрібен піар. Поки в Києві не з’явиться хороший піарник, поки та стратегія, про яку всі говорять, не почне приносити плоди, ситуація не зміниться.

Ще одним мінусом уважаю те, що ті хороші люди, яких я знаю, яким цікаво займатися Києвом, більше цікавляться європейським рівнем нашого міста: скільки у нас велосипедистів, скільки доріжок, скільки туалетів. Я не кажу, що все це не потрібно, але це не те, що зробить Київ унікальним. Щоб пояснити світу, наскільки місто самобутнє, починати треба з нашої історичної спадщини десятого століття, пов’язуючи його із сучасністю

Раніше вважали, що наша столиця – свята земля і прийти сюди треба хоч раз у житті. Хтось ішов сюди пішки просто з поваги до міста, навіть цариця Єлизавета Петрівна. Киянам нічого не потрібно вигадувати, досить просто воскресити пам’ять про те місто-мекку й одночасно пам’ятати, що у нас є своя цікава містична історія.

Туристичний потенціал Києва міг би бути величезним, але, на жаль, цим ніхто не займається, ніхто не може звести все разом. Тому що про все потрібно думати одночасно, а не точково.

Фото: facebook.com/lada.luzina

– Різні фестивалі, заходи привертають дуже багато туристів. Ви не думали організувати свій фест з унікальною тематикою?

– Минулого року я влаштовувала акцію вигнання демонів. Тепер дуже хочу організувати "Фестиваль різдвяних чортів", правда, поки не можу зрозуміти, як це зробити. Це насправді дуже цікаво – адже ми не розуміємо, наскільки наші традиції перетинаються з європейськими.

Раніше в Києві був старовинний звичай: на Водохреща виганяли бісів. Усім миром стріляли з рушниць і гармат – уважалося, що від цього нечисть повинна піти. Різні ходи з чортами, зав’язані на різдвяній темі, існують і в інших країнах. Одного разу ми їздили на парад чортів до  Німеччини, в Австрії вони теж проходять. Я б хотіла всіх цих чортів запросити сюди на Різдвяні свята і показати киянам, наскільки європейські новорічні традиції пов’язані з нашими. Щоб ми не забували своїх різдвяних чортів, які збереглися тільки в повісті Гоголя.

Цього року ми повторимо ритуал "Вигнання нечисті з Києва та України" – 18-го січня, напередодні Водохреща, у Центрі української культури та мистецтва. Запрошую всіх бажаючих. Вхід буде вільним.

Насправді у мене подібних ідей набагато більше, але я креативщик, а не організатор.

Головне фото: Ірина Сомова