Окрім того, учасники гурту Ніна Гаренецька (НГ), Ірина Коваленко, Олена Цибульська (ОЦ), Марко Галаневич (МГ) підтримують українського виробника й у туризмі, тому охоче розповіли Zruchno.Travel про власні мандри та яскраві пригоди.
 
– Вас називають культурними послами України у світі. Чи часто чуєте, що після ваших виступів люди особисто хочуть побачити наш край?
 
МГ:  – Такого, щоб хтось одразу хотів завітати, не пригадую. Проте коли ми робимо автограф-сесію, я людям по всьому світу пишу одне: Welcome to Ukraine! Звичайно, пробуджується зацікавленість, іноземці хочуть дізнатися про невідому досі Україну. Їм цікаво, що десь є країна з такою музикою.
 
НГ: – Але сьогодні вони весь час питають про теперішню політичну ситуацію. Турбуються, чи безпечно до нас їхати. Ми завжди пояснюємо, що війна далеко на сході країни, що у нас можна подорожувати, бо більшість України відкрита, дружелюбна і мирна.

– Чим найбільше цікавляться іноземці в Україні? Про що вони розпитують?
 
МГ: – Найперше питають про політичний складник, адже до людей по-всьому світу доносяться найгостріші моменти. На жаль, ніхто не знає про туристичну Україну та місця для подорожей. Але ми радо даємо поради тим, хто цікавиться.
 
– Куди саме радите їхати?
 
МГ: – Для початку в найяскравіші українські міста: Київ, Львів, Кам’янець-Подільський – це точно безпрограшні варіанти. А коли людям сподобалося там, вони вирушають далі та відкривають для себе нові туристичні точки.
 
НГ: – Тоді іноземці починають подорожувати областями, але зустрічаються з величезною українською проблемою – дороги. Це і для нас стрес, а для них – тим більше.
 
МГ: – Інша річ ті, хто хоче справжньої дикості, – екстремали. Але навіть вони, буває, здаються на другий день.
 
НГ: – Є такі… Був один голландець, який приїхав і побачив, що ніхто не розуміє англійської мови. Він завжди шукав допомоги і комунікації, але навіть у центрі Києва це виявилося проблемою.
 
Ті ж таксисти не знали мови і не розуміли, що робити із цим туристом. А коли я відправляла його кудись на таксі одного, то водій дивився на мене зі сльозами, ніби кажучи: "Будь ласка, не лишай мене з ним наодинці, бо я ж не знаю, що робити". І сміх і гріх. Але не в цьому найбільша проблема.

Фото: facebook.com/siniciliya
 
– А в чому?
 
НГ: – Мені здається, що найпроблемніші у нас дороги. Українці просто не можуть адекватно пересуватися. Те ж саме стосується й залізничного сполучення. Ще одна проблема – сервіс. Це все поки  на етапі розвитку.
 
ОЦ: – Нарешті починає розвиватися місцева залізниця. З появою експресів вона хоч трішки стає європейською. Тепер, не соромлячись, можна порекомендувати її друзям з інших країн.
 
МГ: – Так, згоден. І ми віримо, що у нас зростатиме рівень сервісу.

Фото: towingyuma.com
 
– А як щодо рівня організації українських фестивалів? Ми готові до того, щоб запрошувати зірок світового рівня?
 
МГ:  – Тут потрібно розуміти, що у нас є маленькі фестивальчики в різних містах та селах, а є серйозні фестивалі типу Atlas Weekend, "ГогольFest", Respublica, ZaxidFest, Jazz Koktebel, Alfa Jazz Fest. На такому рівні до організації немає жодних питань. Уже минули часи сорому, коли не було куди поселити та де нагодувати. В Європі, насправді, теж є фестивалі типу "Свято села".
 
НГ: – Організатори масштабних українських фестів роблять усе для того, щоб захід був більш зручним та комфортним. Виконавці їдуть до нас із задоволенням та хочуть повертатися ще.

Фото: qha.com.ua
 
– Незважаючи на вашу активну діяльність, ви багато подорожуєте Україною. Чи вдається відпочити, побачити щось цікаве?
 
ОЦ: – Зараз у нас усе менше часу залишається на подорожі, але раніше мені вдалося побувати у Вилковому. Прекрасне місце: береш човен, пливеш по тих плавнях, екскурсовод проводить дуже цікаву екскурсію. Корівки на острівцях, бабуся у човнику, чарівна природа, у кожному дворі є заквашені оселедчики і винце – чудово.  Але доїхати до цієї української Венеції неможливо.
 
Найбільшою проблемою нашої подорожі  стали дороги. Можливо, зараз щось змінилося (минулого року дорогу на Вилкове повністю реконструювали. – Ред.), але три роки тому ситуація була жахлива.
 
Я підтримую українського "виробника" туризму. Проте у нас великі проблеми з інфраструктурою: знайшли лише один готель середнього класу, в інформаційному центрі самі вивідували, куди краще піти. А якщо шукати місця для відпочинку, які б були наближені до європейського рівню, то вони дуже дорогі – легше в Європу поїхати. Хочеться вірити, що щось таки зміниться.
 
НГ: – Я частіше подорожую Західною Україною, зазвичай приїжджаю до родичів. Колись чудово відпочивала на Шацьких озерах. Там є класний кемпінг, де тебе оснащують дровами, водою та мінімальною охороною, а найважливіше –  вранці до тебе приходять бабці, які привозять вареники на будь-який смак. А які там ліси навколо! Можна наїстися чорниць, назбирати грибів, насолодитися чистою водою Шацьких озер.
 
МГ: – Чим тобі не зелений туризм? Цим ми і можемо брати туристів, до речі! Такою щирістю і простотою…
 
НГ: – Ще я їздила в доволі відоме село Пилипець Закарпатської області. Майже всі тамтешні господарі мають у дворі власний міні-готель. Це дуже гарний приклад того зеленого туризму, про який говорив Марко. Сауна, з якої можна стрибнути одразу в потічок, – просто супер! Меню мінімальне: грибна юшка, свіжа форель на рожні, шашлик, медовуха або домашнє винце – все зроблене своїми руками. Там постійно людно, особливо взимку –  туристи катаються на сноубордах та лижах, а влітку літають на парапланах, займаються кінним спортом та велоподорожами.
 
Нещодавно там появилася дуже гарна приватна ініціатива: дівчина відкрила заклад на горі "Чайовня сурія", до якої потрібно підніматися підйомником. Її унікальність у тому, що за чашкою чаю можна насолоджуватися чудовою панорамою з вікна і помедитувати. Тому я дуже раджу Пилипець.
 
Але дістатися туди була до біса складна історія! У нас не було машини,  ми їхали зі Львова тією єдиною електричку, яка ходить до села. Я годину стояла на одній нозі…
 
МГ: – Зараз ми всі разом дійшли висновку, що відсутність нормального сполучення – найбільша проблема українського туризму. Це має вирішуватися на державному рівні, повинна розроблятися спеціальна програма. Хоча варто відзначити, що за останній рік у нас відремонтували велику кількість доріг.

 
– Марко, ваше дитинство пройшло на Херсонщині, зараз часто приїжджаєте у рідні краї?  Що можете порекомендувати гостям у тамтешній місцевості?
 
МГ: – Там є відомий заповідник Асканія Нова – вражаюче місце, яке виникло ще у ХІХ столітті.  Я – людина, яка відчуває зв’язок поколінь, тому там у мене пробуджуються абсолютно незвичні відчуття. Є "Кам’яна могила" біля Мелітополя, де відвідувачів вражають сліди минулих цивілізацій.
 
Нещодавно мої знайомі розповіли мені про Соляне озеро. Звичайно, ще є Сиваш, який знаходиться між Кримом і материковою частиною України.  Я дуже хотів би потрапити в ті місця.
 
Але сукупність цих пам’яток в Україні не така щільна, як у Західній Європі, тому нам потрібно зробити в десять разів кращу комунікацію між тими туристичними пунктами.

Фото: discoverkherson.com.ua
 
– Якщо  говорити про столицю України, які особливі місця в Києві ви могли б порекомендувати?
 
НГ: – Я в захваті від Андріївського узвозу та київських Лисих гір. Ще дуже красиво на Пейзажній алеї, там такі яскраві лавочки, площадки – неймовірно творче місце.
 
МГ: – Знаєте, коли до мене хтось приїжджає у гості, я теж одразу веду їх у ті місця, хоча вони досить туристичні. Але на тій же локації є "Брама Заборовського" з тильної  частини Софійського заповідника – це унікальна пам’ятка української доби бароко, про яку мало хто знає. Там  теж виринає зв’язок поколінь.

Фото: srgktk.livejournal.com
 
– Ваш останній кліп на пісню “Монах” знято на популярних локаціях у Києві. Які ще місця та пам’ятки України могли б слугувати декораціями для ваших пісень?
 
МГ: – Цікаві речі можна було б зняти у Львові та Кам’янці-Подільському. Це ще не відкриті місця  для  кліпової та кіноіндустрії. Важко вибрати щось конкретне серед великої кількості цікавих локацій, зважаючи на те, що зараз ми не так часто буваємо в Україні.
 
НГ: – Дуже цікаве місце Бакота у Хмельницькій області. Раніше там знаходилося кілька сіл, а в радянські часи з них вирішили зробити ГЕС та повністю їх затопили. Ми були там із нашим другом археологом Пашею Нечитайлом. Прогулянки тамтешніми узбережжями залишили яскраві спогади. На березі там кам’яні хрести (залишки цвинтарю), а ще є скельний монастир – перша згадка про нього була ще у XIV столітті.

 
– Ваш гурт створив неймовірну кількість пісень, звідки черпаєте натхнення?
 
МГ: – Основне джерело натхнення – це народні пісні, які ми використовуємо. Вони записані колегами та викладачами наших дівчат. Ці мотиви несуть якусь силу, незвичну енергію, яка надихає та дає можливість експериментувати. А ще додає наснаги цікава музика з усього світу. Ми дуже відкриті, постійно щось шукаємо та ділимося один з одним, пробуємо все це міксувати. Черпаємо натхнення від свого життя, все просто.
 
– А самі брали участь в етнографічних експедиціях? Де в нашій країні найбагатші поклади народної культури?
 
НГ: – Я їздила з експедиціями і на Східну, і на Західну Україну. Порівнюючи, можу сказати, що на Заході більше оберігають традиції. Вони зрозуміли, що це може бути цікавим для туристів. Гуцули навіть зберігають національні костюми. Були випадки, коли люди з Європи приїжджали туди, щоб відсвяткувати весілля у традиціях Гуцульщини.
 
У Полтавській області є село Крячківка, де співають унікальні пісні – у них чарівне багатоголосся. Там є своя особлива гармонія, якої немає більше ніде в Україні. Вони зберігають та продовжують свою традицію, навчають молодь.
 
ОЦ: – Мені здається, що в кожному районі є майстри і колективи, які займаються народною піснею та передають це наступним поколінням.
 
МГ: – Де було менше совка, там збереглося більше етніки, народного, справжнього. А там, де він був, намагалися повідрубувати коріння та насадити іншу ідеологію, яка не передбачала ніяких зав’язків із минулим, а лише зі "светлым будущим".

 
– Які творчі плани маєте на 2018 рік?
 
НГ: – За кілька місяців ми плануємо виступити на "Французькій весні" – це проект французького культурного центру в Україні, завжди яскрава подія. А з 27 квітня по 1 травня у Маріуполі проходитиме "ГогольFest", де ми теж задіяні.
 
– Минулого року Джамала відзначила, що хотіла би бачити "ДахуБраху" представником України на "Євробаченні". Чи не хочете ви спробувати свої сили?
 
ОЦ: – Цього року ми вже запізнилися, а на наступний уже запланували гастролі, вільний час з’явиться, мабуть, років за п’ять. Насправді, раніше у нас був певний досвід у цьому конкурсі, але зараз таких планів немає.
 
НГ: – Не плануємо виступати як учасники, проте не відмовимо, якщо нас запросять як гостей.
 
МГ: – Ми не прагнемо переходити в режим публічного існування, адже це серйозний шоу-бізнес, а ми звикли вільно себе почувати, не залежати від телевізійних шоу, контрактів і так далі. Нас улаштовує той спосіб існування, творчості і виступів за кордоном та в Україні, який є зараз.

Фото: facebook.com/LOFFICIEL.UKR

– Нещодавно Девід Бекхем використав ваш трек для реклами свого нового бренду. Чи додало це популярності гурту "ДахаБраха", можливо, хтось з українських чи іноземних зірок тепер теж пропонує співпрацю?
 
МГ: – Поки що відчули лише одне – величезну увагу з боку української преси. Ми тішимося, коли цікавляться нашою творчістю.  Ще до історії з Девідом Бекхемом українські зірки зверталися до нас із пропозицією робити спільні проекти, але ми намагаємося зупинитися і робити власну музику.

 
– Усіх вражають яскраві костюми, в яких ви завжди виступаєте. Відкрийте секрет, що символізують ваші папахи, в яких ви незмінно з’являєтеся на сцені?
 
НГ: – Можна сказати, що костюми походять із нашого театрального минулого. Ми не співаємо чисто автентичні пісні, тому вирішили проекспериментувати і з костюмами – не одягти повністю традиційні строї, а комбінувати елементи одягу. А що вони означають? Просто красиві…
 
МГ: – Вони не є якимись обрядовими, але стали сакральними для нас, тому коли валізи з костюмами не приїжджають на концерт – це просто катастрофа.

Розмовляла: Дарія Поперечна

Фото: dakhabrakha.com.ua