– Ви були одним із трьох співведучих програми “Подорожуй Першим”, під час якої подорожували всією Україною. Що вас зацікавило у цьому проекті?
 
– А ви знаєте, що в Японії внутрішній туризм був популярним ще кілька століть тому? В Україні селяни боролися за свої права: хтось тяжко працював на землі, хтось намагався почати друкарську справу… А люди в Японії подорожували! Дивовижно, бо у них теж був складний період в історії. Це говорить про те, що вони мислили по-іншому.
 
Українцям не вистачає допитливості, щоб відкривати незвідані куточки власної країни, хоча вона дуже красива. Я щасливий, що був причетним до програми “Подорожуй Першим”. Мені вдалося ще більше закохатися в Україну, побачити те, що не зміг би відкрити, подорожуючи самостійно.

– Яке з міст за період зйомок програми запам’яталося найбільше?
 
– Ми побували у шести областях України, їздили у цікаві містечка, щоб показати особливості регіону. Але Україна – невичерпне джерело цікавих місць.
 
Звісно, я не можу виділити якесь одне місто. Мене скоріше вразили ті місця, які я для себе відкривав. Наприклад, у Чернівцях є всесвітньовідомий університет – дивовижно красива пам’ятка. Проте мало хто знає, що під ним знаходиться дренажний тунель, по якому можна ходити у повний зріст. Це дуже незвично: його вхід облаштований у горі, здається, зараз потрапиш у Нарнію...

Фото: depositphotos.com
 
– Схоже, вас захоплює підземний світ. Де ще отримували подібні враження?
 
– Мені дуже сподобалася підземна екскурсія у Львові. Там є  надзвичайно великі  проходи та красиві галереї. Ми спускалися у доволі обмежений простір – це було поєднання підвалів кількох будинків. Вражає, що під звичним ландшафтом  є абсолютно інший рівень. Коли екскурсоводи підтримують правильну атмосферу, обрамляють прогулянку місцевими легендами, розповідають унікальні історії про тамтешні місця, це дійсно чарує.
 
Якщо продовжувати тему підземель, то в Харкові місцевий клуб археологів, дігерів та спелеологів знайшов великий проїзд, що знаходився під центральною вулицею. Раніше там розташовувалися купецькі будинки. Вихід до цього проїзду був від кожного дому, щоб під час нападу люди могли врятувати себе та своє майно.
 
Ці ж хлопці розповіли мені про унікальне місце на Полтавщині. Усі знають, що у нас є гончарський центр в Опішні, де величезні поклади глини. Поблизу неї було село, мешканці якого дивовижним чином могли зникати від ворогів. Нещодавно цю загадку вдалося відкрити: під однією хатою знайшли вхід до триповерхових катакомб із багатьма кімнатами та коридорами.

Фото: General kosmosa - LiveJournal

Фото: anderver.livejournal.com
 
– Ви згадали про рідну Полтавщину. Регіон красивий та історичний, але туризм там розвинений досить слабко. У чому проблема, як гадаєте?
 
– Проблема лише у популяризації. От я не бачу там при владі людей, які дійсно були б зацікавлені у тому, щоб показати туристичний ресурс області.
 
У регіоні багато тримається на ентузіазмі. Я, наприклад, беру участь в організації найбільшого в Україні байкерського фестивалю “Тарасова гора”. Фінальний захід “Оксамитовий мотосезон” кілька років поспіль ми проводимо у Великій Багачці поблизу річки Псел на Полтавщині. Всім настільки до вподоби тамтешні краєвиди, що учасники визнали це місце найкращим для закриття сезону. Хоча раніше ми його проводили і в Криму, і на Блакитних озерах Чернігівщини, і на Київському морі...
 
Крім того, ми їздили у Великі Сорочинці на ярмарок та в музей-садибу Миколи Гоголя. У Гоголеві проводять чудову театралізовану нічну екскурсію. Для тебе там роблять справжнє інтерактивне дійство з русалками та чортами! Таких ініціатив справді не вистачає, адже вони помітно відрізняються від стандартного туристичного пакету.

Фото: muzey-gogolya.at.ua
 
– Що можна вважати туристичним брендом Полтави?
 
– Гадаю, гастрономічна Полтава може бути не менш дивовижною, ніж Львів. На тій різноманітності галушок, лемешок та інших місцевих страв, що є в Полтаві, можна спокійно побудувати гастрономічний тур.
 
Якщо згадали про Гоголя, то під Диканькою дійсно є хутір Проні, де офіційно живе вісім осіб. Туристів там годують автентичними місцевими наїдками, а галушки у них величиною з кулак. Полтава може робити акцент на своїй гастрономії та справжній українській культурі.

 
– Як співорганізатор мотозльотів скажіть, наскільки поширений в Україні мототуризм?
 
– Багато моїх знайомих байкерів давно зрозуміли, що просто так їздити на байку вже не цікаво. Але ж так можна дістатися важкодосяжних місцин! Я, наприклад, користуюся додатком Ukraine Inside Out, який для себе створили мотоциклісти: тут є всі місця, куди в принципі можна доїхати на мотоциклі.
 
Розрізняють різні типи подорожей, відповідно до типу байку. Наприклад, є люди, які на легких мотоциклах лісними дорогами подорожують усією Україною. Це особливий кайф.
 
До речі, у Німеччині поширений туризм на дуже швидкому мотоциклі, що розганяється до 300 кілометрів на годину. Але в Україні  це не так популярно, адже немає настільки гарних доріг. Тому в нас поширені мотоцикли, які можуть витримувати важкі траси.

Фото: facebook.com/vitunda

– Розкажіть про найзахопливішу подорож на мотоциклі Україною.
 
– До анексії Криму ми з дружиною подорожували півостровом. Мотоподорож тривала місяць. Кілька раз зупинялися в готелях, щоб отримати нормальні  умови, але переважно ночували в наметах на Кримському узбережжі. Для дружини це був ледве не найяскравіший туристичний досвід.
 
До речі, у неї були також зовсім інші враження від Львова, коли ми подорожували мотоциклами. Вона сказала, що на двох колесах Львів здається зовсім іншим, незнайомим місцем.

Фото: Pixabey
 
– Як ви зазвичай будуєте маршрут своїх мандрівок?
 
– Під час побудови туристичного маршруту я пропоную ділити Україну не регіонально, а будувати маршрут історичними, містичними, кулінарними місцями, роблячи мандрівку змістовною.
 
Наприклад, береш історію Кам’яного села на Житомирщині. Кажуть, що кілька десятків років тому цих каменюк і не було. Туди вже приїжджав  англійський дослідник, який доводить, що це точне відображення Стоунхенджу. А на Хмельниччині є село з великим озером, яке вважають воротами в пекло. Такі місця підійдуть, якщо організовувати містичну подорож. Якщо робити історичні мандрівки, то можна проїхатися місцями визначних битв. Такий підхід до справи цікавіший, адже ти готуєшся до своєї подорожі, бачиш підтвердження певних фактів, знаходиш  відповіді на запитання, які в тебе виникають.

Фото: evatrip.ru
 
– До речі, можете пригадати свою найяскравішу дитячу мандрівку?
 
– У радянську епоху у нас не було нормальних подорожей. Так, ми їздили на Чорноморське узбережжя (спасибі батькам), лежали на пляжі та гуляли по санаторіях. Але одного разу ми з родиною виїхали з Полтави погуляти Києвом: заходили до музеїв, подивилися Батьківщину-мати. Потім поїхали до Чернігова. Я й досі пам’ятаю цю церкву, яка стоїть на в’їзді. Тепер щоразу, коли приїжджаю у це місто, спрацьовує такий дитячий флешбек. Це, мабуть, була моя найкраща дитяча подорож.

 
– А зараз ви берете із собою доньку, коли подорожуєте?
 
– Коли з дружиною плануємо подорож, розуміємо: якщо не візьмемо із собою доню, то вона щось утратить. Тому завжди намагаємося брати її із собою. У неї вже є своя мапа країн, де вона була, та список місць, де хоче побувати або ж повернутися туди знову. Подорожувати разом зовсім неважко, проте все залежіть від дитини. Наприклад, у Трускавець ми поїхали, коли їй було два місяці.

Фото: facebook.com/gennadii.popenko
 
– З якими труднощами найчастіше доводиться стикатися українському мототуристу?
 
– В Україні практично немає жодних проблем, окрім доріг, бо у Європі, наприклад, дуже важко знайти місце, де можна поставити намет – кемпінги коштують від 10 євро за ніч.
 
У нас проблема знайти мотокемпінг, але водночас можна де завгодно поставити намет. Єдиною перешкодою є дороги. Потрібно також зважати на те, що подорож на мотоциклі більш небезпечна, ніж на машині.

Фото: macos.livejournal.com
 
– А якою була ваша найдовша подорож на мотоциклі?
 
– Найдовшою була поїздка під час зйомок тревел-шоу “Баклани на Балкани”, коли ми проїхали вісім тисяч кілометрів за 20 днів. Упродовж знімального дня змінювали кілька локацій, відповідно, дуже швидко пересувалися. Тоді це для мене було як важка праця – лише зараз приходить усвідомлення задоволення від тієї подорожі.

Фото: facebook.com/anastasiia.aleksieieva
 
– Тоді ви об’їздили багато приморських країн. Що можете сказати про рівень українського сервісу порівняно з ними?
 
– Все не так погано, як нам розповідають (хоча український сервіс усе ж міг би бути значно кращим). В Україні можна купити каву менше ніж за одне євро, а за кордоном це дивина. У нас набагато лояльніші ціни, а кухня інколи набагато смачніша. Водночас проблем вистачає. Скажімо, нам є куди розвиватися, і це нормально.
 
– На яку країну варто рівнятися у розвитку морських курортів?
 
– Можливо, це Греція та Хорватія. Саме ці країни вразили якістю сервісу – все чисто та ідеально. Кожен готель надавав комфорт на високому рівні. Чесно кажучи, ми не очікували, що ці країни настільки високо стрибнули.
 
Крім того, у Хорватії чудово збереглася історична спадщина – красиві міста, порти, фортеці, які змогли нашарувати на крутий та легкий сервіс. Звичайно, це підкуповує туриста.

Фото: haverest.com.ua
 
– Над якими проектами зараз працюєте?  
 
– “Загублений світ” на каналі “2+2” – робимо там містичні історії.

 
– Розглядаєте можливість знову стати учасником тревел-шоу?
 
– Хочеться зробити містичний мотопроект, таку собі антологію незвіданого в одній поїздці. Другий варіант – це кулінарна Україна, пошук майстрів, що готують за давніми рецептами, та куштування унікальних страв. А третій проект – це “Баклани до Османів”. Хочу показати внутрішню Туреччину – там справді є на що подивитися. В ідеалі хочу знайти формат, який відповідатиме вимогам і комерційного, і суспільного телебачення водночас, адже кожна гарна подорож має поєднувати як пізнавальний, так і розважальний складник.
 
Розмовляла: Дарія Поперечна

Головне фото: 1tv.com.ua