– Сьогодні багато говорять про позитивну динаміку розвитку українського кінематографа. Зі свого боку ви спостерігаєте такий процес?

– Звичайно, я теж все це бачу. Думаю, найперше цьому сприяли саме політичні події. Тепер у нашій країні почали знімати більше українського патріотичного кіно – це видно по кількості показів та фільмів. Уже навіть зробили кінопремію, тому позитивну динаміку розвитку дійсно можна простежити.

Проте не розумію, чому ми не робили цього раніше. Адже нам потрібно знімати своє історичне кіно, щоб молодь виховувалася на патріотичних фільмах, вивчала історію своєї держави. Добре, що цей процес нарешті зрушився з місця.

Фото: dorohins.com

– Як гадаєте, окрім української аудиторії, наше кіно може стати цікавим світові?

– Чому ж ні? Звісно, може – просто потрібно знімати якісне кіно. Росія ж зараз співпрацює з голлівудськими компаніями, разом вони роблять суспільні проекти, тому, я гадаю, ми повинні підіймати наш кінематограф до світового рівня. У цю галузь потрібно вкладати кошти та створювати щось своє – робити якісний продукт, а не забивати власні кишені коштами, які мають витрачатися на українське кіно.

– Під час зйомок українського фільму "Тіні незабутих предків" ви побували у багатьох культових місцях українських Карпат. Чи були якісь відкриття?

– Під час зйомок фільму я був дуже здивований побаченим, бо раніше мені не доводилося бувати у Карпатах. Тоді вдалося побувати у таких місцях, куди самостійно дуже важко дістатися. Бувало, винаймали військову техніку, щоб доїхати до потрібної локації. Тоді переді мною часто відкривалися неймовірні краєвиди. Було важко повірити, що у нас є такі красиві місця.

Ми побували на Верховині та у місті Яремче. Окрім того, було багато красивих сіл, назви яких я уже й пригадати не можу. Одна із локацій була навіть на кордоні з Румунією – хлопці просто посеред гір ловили дику форель! Якщо вкласти у цей регіон кошти та зробити необхідну інфраструктуру, він спокійно може скласти конкуренцію закордонним гірським курортам. Зараз цей процес помалу запустився, потихеньку розбудовують Буковель. Проте хочеться, щоб це робили більш якісно, адже дороги там просто жахливі.



– Зважаючи на вашу професійну діяльність, ви, напевно, багато подорожуєте Україною. Яким містам віддаєте перевагу?

– Мушу сказати, мені більше подобається мальовничість Західної України – Чернівці, Львів,Тернопіль, а Харків та Дніпро мені здаються більш суворими та сірими. На заході мене чарує архітектура старих будівель і тамтешні краєвиди. Окрім того, із сім’єю часто їздимо в Одесу, а тепер – і в Карпати. Якось хотів би побувати у Трускавці.  

Та більше все ж люблю Київ – прогулянки Андріївським узвозом, а біля нього є Лиса гора, звідки відкриваються красиві краєвиди, а ще дуже подобається музей "Пирогово".

Фото: 500px.com/Игорь Хлибович

– Знаю, ви неодноразово брали із собою в поїздки доньку. Як мандрується з малечею?

– Зараз подорожі проходять достатньо легко, адже донька ще маленька і більше часу просто спить. Тому в дорозі варто просто добре її нагодувати і не буде жодних проблем. Перші одинадцять місяців ми поралися самі, а тепер запросили няню – вона нам суттєво допомагає.

Фото: facebook.com/Dmitriy Stupka
 
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що цікавитесь дайвінгом. Де зазвичай займаєтесь улюбленою справою?

– Займатися дайвінгом дуже цікаво у Єгипті, в Червоному морі – там безліч різноманітних морських мешканців, є на що подивитися. Завжди захопливо занурюватися там, де можна побачити щось надзвичайне. Я вже пірнав у Таїланді та Домінікані – загалом уже було п’ять занурень.

Не можу сказати, що займаюся цим професійно, адже зазвичай занурююсь з інструктором і не маю жодного офіційного посвідчення. Насправді це дуже дороге задоволення, яке потребує, окрім всього, багато часу, тому займаюся дайвінгом як звичайний аматор. Та й сам по натурі зовсім не екстремал – точно ніколи б не стрибнув з парашуту чи щось подібне.

– Як гадаєте, український театр може сприяти розвитку внутрішнього туризму?

– Звичайно, якщо люди цікавляться театром, то якісна цікава вистава може стати стимулом для подорожі. Багато туристів їдуть на різноманітні концерти та фестивалі, тому, я гадаю, не проблема поїхати в інше місто, щоб побачити улюблену виставу.

Цього року наш театр відкриває міжнародну позицію, яка буде займатися гастролями за кордоном. Гадаю, нам давно це потрібно, адже в інших країнах такі гастролі – нормальна практика, театри часто подорожують, а у нас це поки розвивалося лише на внутрішньому рівні. Ще за життя дідуся наш театр часто гастролював у Америці, виступали в театрі La MaMa. З кожним роком таких виїзних вистав стає все більше, уже їздили до Німеччини, Чехії.

Фото: facebook.com/Dmitriy Stupka

– Нещодавно на театральній арені прогримів Кропивницький. Як гадаєте, чи може місто стати справжньою театральною столицею?

– Мені здається, що все можливо, потрібно лише це розвивати, бо в театрах по Україні дуже маленька заробітна плата, а організацію потрібно піднімати на вищий та більш якісний рівень. Гадаю, варто почати з оновлення приміщення та реконструкції – це має здійснюватися на державному рівні, бо коли приходиш в театр, а там немає нормальних умов, навіть елементарного туалету, хто ж туди поїде?

Кропивницький зараз все це робить потихеньку. Нам потрібно розвивати цю сферу та досягати європейського рівня, адже туристи дивляться на місцевих людей крізь призму їхньої культури, того, як вони поводяться та бережуть своє культурне надбання.



– А яке місто в Україні зараз найбільш театральне?

– Думаю, найбільш театральним можна назвати Київ. Тут безліч класичних та новаторських театрів, чимало таких, в які мені поки не вдалося потрапити, але вони завжди на слуху. Також у столиці проходять різноманітні тематичні фестивалі.

Одеса у свою чергу славиться багатьма антрепризними виставами, цікавими для туристів, та щорічним кінофестивалем. А решта ключових театральних подій, як на мене, відбувається саме у Києві.

– Над якими новими проектами ви зараз працюєте?

– Ми з батьком зараз випустили виставу під назвою "Косметика ворога". Це антрепризна вистава, заплановані гастролі по всій Україні, уже зіграли її в Києві, Харкові та Дніпрі. А останній повнометражний художній фільм, у якому я знявся, – це "Крути", ще є кілька серіалів, де граю невеличкі ролі. А згодом планую запропонувати свій проект у кіноіндустрії на фінансування держави та для початку потрібно його реалізувати.

Розмовляла Дарія Поперечна

Головне фото: ukrinform.ua