На думку Дмитра, в Україні стереотипно недооцінюють туристичний потенціал багатьох річок. Завзятий байдарочник поділився зі Zruchno.Travel місцями для вдалого сімейного відпочинку та розповів, де краще шукати екстрим.
 
– Ти вже тривалий час займаєшся водним туризмом. Байдарка для тебе – транспортний засіб чи щось більше?

– Для мене – це мрія дитинства. До того ж, у моїй родині не було жодного активного туриста, тому дитинство пройшло без байдарок. Я розпочав водну кар’єру у віці 25 років – і відтоді цей наркотик не відпускає. Основних переваг дві. Перша – це фізично легкий і комфортний вид туризму. Байдарочника несе вода, тому зайві 10 кг багажу він не відчує на відміну від пішого туриста, де кожна сотня грамів має значення. В екіпажі можуть бути маленькі діти або дорослі, які не бажають гребти, – і це не завадить сплаву. Друга перевага – можливість побачити річку з води. Це інший світ, якого не побачиш з берега чи з моста.

 
– Скільки зазвичай триває твій сезон катання на байдарках?

– Тут все просто: річка не замерзла – катайся, коли хочеш. Зазвичай я відкриваю сезон наприкінці березня, але цього року березень виявився зимовим місяцем. Найкращий період для сплавів малими річками або по маршрутах з порогами – квітень. Спокійні сімейні сплави можна проводити з травня по середину вересня.
 
– Яким був твій найдовший водний маршрут? Куди мандрував?

– Найдовший маршрут був на Приполярний Урал, на кордон Європи та Азії – два тижні суворої дикої природи без жодного населеного пункту та мобільного зв’язку. Це фантастичні природні краєвиди. Але мене більше за все вразили не вони, а бабуся комі – це фіно-угорський народ, корінні мешканці Уралу. Вона розмовляла з шиплячим угорським акцентом і називала бандерівців борцями за свободу – не очікував таке почути в Росії.

По Україні запам’ятався сплав Черемошем, з села Зелена до Чернівців. Поступово день за днем ти спускаєшся з гір, аж поки не опиняєшся на рівнині.

 
– Наскільки важливою для тебе є пізнавальна складова водного туризму? Чи це переважно спорт?

– Спортивні досягнення мені нецікаві взагалі: я ні з ким не змагаюся, а єднаюся з природою. А пам’ятки відвідую обов’язково: люди з давніх-давен селилися вздовж річок, тому й пам’ятки часто розташовані по їх берегах. Моя улюблена тема – водяні млини. Ці мініатюрні замки не можуть не подобатися. На жаль, більшість із них зруйновані чи напівзруйновані, але є поодинокі приклади музеїв і навіть діючі млини. На цікаві млини багата річка Роставиця на Київщині та Житомирщині: Ружин, Плоска, Карабчиїв, Паволоч, Строків, Буки, Чубинці, Шамраївка – кожне село та містечко тут має цікавий млин. А діючий млин є в селі Коржова біля Умані, туди варто заїхати після відвідин парку Софіївка.


 
– Яку кількість річок ти вже підкорив в Україні?

– За моїми оцінками, в Україні налічується до 100 придатних для водного туризму річок. Але я ганяюся не за кількістю, а за якістю. Досліджую і популяризую малі річки, на які байдарочники не звертають уваги. Особливо пишаюся своїми дослідженнями річок Полісся. Серед поліських маршрутів, які я відкрив або зробив популярними, – річки Ірша, Тростяниця, Жерев, Уж Поліський, Гуйва, Тня, Таль. Про Роставицю я вже згадував. Є ще казкова Івотка на півночі Сумщини і абсолютно інопланетне болото Ірдинь під Черкасами.

– Наскільки розвинена в Україні культура водного туризму?

– На щастя, водний туризм є однією з тих небагатьох сфер, які в Україні розвиваються, а не занепадають. В останні роки інтерес до сплавів зростає просто на очах. За весло беруться люди, яких я ніколи не очікував побачити за межами комфортного готелю all inclusive. Великі групи ходять по маловідомих річках, про деякі з яких не знаю навіть я, а річок я знаю чимало.
 
– Чи потребує цей вид туризму якоїсь специфічної інфраструктури?

– Приватні підприємці люблять казати: “Нам не треба допомоги держави, головне, щоб вона не заважала”. У водному туризмі так само. Наприклад, існує безглузда практика рибоохоронних органів забороняти пересування будь-якими плавзасобами в період нересту риби. Тобто йдеш на байдарці без жодної риболовної снасті – і ти вже порушник. Цієї весни інспектори реально затримували байдарочників, накладали штрафи. Інший приклад – малі ГЕС. Під гаслом альтернативної енергетики порушується природний баланс, зокрема, міліють річки на ділянках після гребель. Це загрожує не лише водному туризму, а й усій річковій екосистемі. Декілька років тому через будівництво енергетичного об’єкта було варварськи знищено урочище Гард на Південному Бузі. Зараз під загрозою перлини Західної України – річки Черемош та Дністер.

 
– На твою думку, який український регіон може пишатися найбільш чистими ріками, а де, навпаки, були проблеми із забрудненням водойм?

– Насправді українські річки набагато чистіші, ніж заведено думати. Порівняно з радянськими часами, коли працювали великі шкідливі підприємства, ситуація значно покращилася. Це видно по річковій фауні: в моєму дитинстві непросто було побачити черепаху чи навіть звичайного рака – зараз їх повно. Виняток – хіба що індустріальний Схід.

– Яку з них ти міг би назвати перлиною України? У чому її унікальність?

– Є сенс казати про перлини різних частин України. В Карпатах – це бурхливий Черемош. На Заході – Дністер з мальовничим каньйоном. На Півдні – Південний Буг (чи не єдина українська річка для всесезонного рафтингу). На Сході – Сіверський Донець. На Півночі – Десна з притоками. А в рідній мені Центральній Україні пальму першості віддаю річці Рось – це готовий екскурсійний маршрут, туристичний супермаркет. Дендропарк “Олександрія”, Корсунь-Шевченківський парк, млини в селі Городище-Пустоварівське, скелі Богуслава, музей Нечуя-Левицького в Стеблеві, дельта Росі біля Канева – і це ще не всі принади цієї річки. Але будь-яка річка – це колосальна енергетика. Обов’язково відчуйте її.

 
– А як стосовно екстремальних українських рік? Вони вимагають спеціального спорядження?

– Головні річки з порогами – Черемош та Південний Буг. Вони обов’язково вимагають засобів безпеки (шолом, рятувальний жилет, страхувальна мотузка), а новачкам не варто йти туди без досвідченого інструктора.
 
– А які маршрути порекомендуєш новачкам, які хочуть спробувати себе у водному туризмі?

– Найперше, варто просто почати, щоб розвіяти стереотипи та побоювання. Хоча б з погодинного прокату байдарки: у випадку Києва – це Гідропарк чи Труханів острів.


 
– Як взагалі розпочати? Чи потрібно закінчувати якісь курси, тренування?

– Ніяких курсів не потрібно! Новачки зазвичай в це не вірять, але ти просто сідаєш на байдарку і одразу гребеш. Навчитися їздити на велосипеді точно набагато складніше. Власне спорядження треба мати, коли ти збираєшся займатися цим серйозно і регулярно. В інших випадках все необхідне вигідніше орендувати – з цим зараз проблем немає.

– Уже маєш ідеї для літніх маршрутів? Куди плануєш відправитися найближчим часом?

– Мій байдарочний сезон чітко ділиться на дві частини. Весна – це складні дослідження, спроби й помилки, малі важкодоступні річки з хащами і завалами. Літо – це спокійний відпочинок з сім’єю. Тому планую щось “матрасне” на кшталт Десни.
 
– На які моменти потрібно звертати увагу при організації водного сімейного походу?

– Головна умова – дітей має бути двоє і більше. Одна дитина в поході засумує. Також не варто економити на запасному одязі: забруднитися або намокнути для грайливої дитини – норма.

 
– Як стосовно туристів з малюками? Чи можуть вони дозволити собі такий вид відпочинку?

– Моя молодша донька розпочала водну кар’єру минулого року у віці одного року. Мої друзі брали з собою шестимісячну дитину. Діти дуже люблять водні походи. З одного боку – це єднання з природою: вогнище, намет, весела компанія. З іншого – відсутність сильного фізичного навантаження.
 
– Які три речі, на твою думку, обов’язково потрібно мати під час водного походу?

– Весло, байдарку і бажання.

Розмовляла Дарія Поперечна