День української актриси і телеведучої Людмили Барбір почався приблизно шість годин тому і їй якимось дивним чином вдалося розбудити не тільки себе, але і тисячі українців по всій країні. І ні ранній підйом, ні довгі зйомки ранкового шоу не лишили і тіні втоми на її обличчі, а її посмішка сяє яскравіше ранкового сонця. Найвідоміша гуцулка країни зовсім недавно повернулася до Києва після довгої, повної пригод і відкриттів, подорожі українськими Карпатами. В інтерв’ю Zruchno.Travel Барбір розповіла про те, чому в гуцульській колибі дірка в стелі; як руками ловити карпатську форель; і як це – зіграти весілля за гуцульськими традиціями.

– Зараз в рамках ранкового шоу "Сніданок з 1+1" виходять сюжети про ваші подорожі українськими Карпатами. Розкажіть про проект "Мій путівник" і про вашу роботу в ньому.

– Перед нашою подорожжю в Карпати ми тричі відвідували Грузію, де також знімали сюжети для рубрики "Мій путівник". Тоді у нас був дуже насичений графік! Поспати вдавалося буквально кілька годин на добу, оскільки ми багато переїжджали з місця на місце на автомобілі. При тому іноді ці поїздки займали по 5-6 годин. І кожен день – нові локації, нові готелі і знову переїзди. Це була важка робота, але одночасно і дуже цікава. З командою "Сніданку" я побувала в Грузії вперше і вперше знайомилася з новою для мене культурою, традиціями та дивовижно гарними місцями...

Тепер же ми з Русланом (Руслан Сенічкін – ведучий шоу "Сніданок з 1+1", – ред.) Вирішили відправитися в Карпати і показати ці місця глядачеві такими, якими бачимо і знаємо їх ми. Я сама гуцулка, добре знайома з цим регіоном і дуже люблю наші, українські Карпати.

– Для вас це рідні місця, але чи було за час знімального процесу щось таке, що ви відкрили для себе вперше?

– Незважаючи на те, що мені добре знайомі Карпати, я ніколи не приїжджаю сюди з "холодним носом". Вираз "з холодним носом" у акторів означає "байдуже, без інтересу".

Справа в тому, що в культурі, звичаях і навіть рецептах традиційних страв кожного карпатського поселення є великі відмінності. І звичайно, з усіма нюансами культурних традицій жителів цього регіону я ще не знайома – мені завжди цікаво.

Наприклад, під час цієї подорожі я вперше побувала в будинку ватага (чабана, – ред.). Гуцульська колиба має дуже цікавий інтер’єр. Так, в центрі однієї з кімнат стоїть величезний – літрів 50, а може і більше – казан, де проварюється молоко. Тут же вивішено згустки сиру, скачані в кулі – сир зціджується і спресовується. По стінах навколо – полиці, на яких стоять банки з молоком, "кисляком", вурдою; розвішані пучки ароматних трав... Половина підлоги в цьому приміщенні земляна і викладена по краях каменями для того, щоб уникнути пожежі. А в стелі великий квадратний наскрізний отвір, через який виходить дим.

Це справжня магія! Потрапляєш просто в інший світ!

– Коли дивишся на такі автентичні хатинки по телевізору або в кіно, чесно кажучи, здається, що це "замануха" для туристів...

– Ні ні! У кожному будинку карпатського села господарі самі роблять і сир, і бринзу, і вурду. Та й я добре пам’ятаю, як моя бабуся також зціджувала сир, додавала в нього трави... А тато досі варить повидло в 20-літровому казані на багатті, яке розпалюється у дворі. Півдня він не відходить від казана ні на хвилину, оскільки сливове повидло постійно потрібно вимішувати. Таке повидло неможливо приготувати просто на плиті – воно має набути той неповторний аромат і смак, який можливий, тільки, якщо готуєш на багатті, з димком. Всі ці традиції зберігаються століттями...

Так що все це зовсім не показуха, але, якщо хочеться зануритися з головою в карпатську культуру і побачити весь колорит місцевого життя, краще приїжджати сюди на великі свята або фестивалі та на зйомки ми приїхали сюди саме в такий період.
Ми пробули в Карпатах десять днів, але знімальний графік, звичайно, дуже змінив тутешній клімат. Але особисто мені добре знайома норовлива погода в гірській місцевості – вранці може бути сонячно, а через півгодини згустяться хмари і почнеться справжня злива. Багато з того, що ми запланували, лишилося нереалізованим. Наприклад, ми задумували сходження на Говерлу, яке так і не здійснилося на превеликий мій жаль. Справа в тому, що я, хоч і народилася в карпатському регіоні, так жодного разу і не побувала на Говерлі. Звичайно, вирушаючи в похід, місцеві жителі завжди вибирають менше туристичні місця, але для "галочки" мені хотілося хоч раз побувати на найвищій точці нашої країни. І кожен раз, коли я збираюся забратися на Говерлу, щось руйнує мої плани. На цей раз нас також відмовили. Справа в тому, що в цей період там була страшна гроза – блискавки били прямо по цій місцевості і, звичайно, сходження було вкрай небезпечним.

Але на більш низьку гору Маковиця, – де я теж раніше не була – було можна піднятися – там ми і провели один зі знімальних днів. Це дивно мальовниче місце – ніби потрапляєш на ілюстрації старовинних казок або в кадри фантастичних фільмів. Крім того, у нас був чудовий провідник – гарний оповідач, який до того ж дуже добре знає історію цих місць. А особисто мені завжди цікаво не тільки помилуватися пейзажами, а й дізнатися щось нове про локації, в якій перебуваю.

Для зйомок ми вибрали мальовничий маршрут середньої складності, але взагалі місцеві гіди пропонують подорожі на будь-який смак – на кілька днів, з наметами; або для любителів екстриму, де потрібно долати складнощі і підніматися скелями...

Скільки взагалі заплановано випусків "Сніданку в Карпатах"?

Всього буде вісім карпатських випусків. У кожному випуску ми знайомитимемо українців з напрочуд гарними тутешніми місцями, традиційними стравами, а також цікавими звичаями. Наприклад, розповімо про весільні обряди – для цього випуску я приміряла традиційне, гуцульське весільне вбрання. До речі, коли я виходила заміж, теж мріяла про традиційне гуцульське весілля – це було б дуже гарно! Але це масштабне дійство, яке досить складно реалізувати, якщо вже не живеш в Карпатах. Взагалі Гуцульщина – хороший приклад поєднання сучасності й стародавніх традицій. Місцеві жителі йдуть в ногу з часом, але ніколи не забувають свою історію та культуру – так, весілля тут прийнято відзначати два дні: перший – за старовинними звичаями, а другий – традиційно для нашого часу.

– Як ви оціните туристичну інфраструктуру в карпатському регіоні, з точки зору уродженки цих місць і мандрівниці?

– Туристів ну дуже багато! При тому чимало іноземців, не тільки з найближчої Польщі, а з Франції, Італії, Скандинавії... Дуже приємно, що, принаймі, в тій частині Карпат, де ми проводили зйомки, інфраструктура на вищому рівні. Так, тут дуже хороші дороги (а, на мій погляд, дороги – це найбільша проблема туристичної галузі в Україні). Шлях на "Буковель", наприклад, схожий на кадри кінофільмів, де в далечінь йде петлями стрічка дороги, а з двох сторін піднімаються гори або навпаки – запаморочливі прірви. Але, звичайно, така ситуація далеко не скрізь. Думаю, що, аби подібні дороги європейського рівня вели до інших пам’яток України, то туристів було б більше в рази.

– А крім Карпат, чи є у вас улюблені місця для відпочинку в Україні? І чи є локації, які ви тільки плануєте відвідати?

– Напевно, я не буду оригінальною, але мені дуже подобається приїжджати до Львова і я закохана в Одесу. Ми часто з колегами виїжджаємо в Одесу на вихідні. Там у мене дуже багато друзів, які можуть поводити по не туристичних, але дуже класних місцях, порекомендувати цікаві заклади або просто привести на базар, де можна хоч цілий день слухати неповторний одеський говір.

І звичайно, я дуже люблю Крим... Сподіваюся, що коли-небудь все зміниться і мені вдасться ще там побувати. Особливо мені подобається Бахчисарай – я приїжджала туди і виступати, і просто на відпочинок. Щоранку я піднімалася в гори, щоб засмагати на одній з скелястих вершин і вдихати аромат кримського різнотрав’я. Потім спускалася в місцевий ресторанчик кримськотатарської кухні – дуже люблю лагман (східна страва, – ред.). Мені подобалось прогулюватися вузькими вуличками й заходити в місцеві крамниці, де можна купити кримське вино, східні солодощі та сувеніри...

Якщо ж говорити про ті місця, куди я тільки планую поїхати, то я, наприклад, ніколи не бувала в Закарпатті. Думаю, що цієї зими я, нарешті, доберуся до цих місць.

– Ми вже трохи торкалися теми кулінарії, карпатської кухні... А якій локальній кухні українських регіонів ви віддаєте перевагу?

– Я була ще далеко не у всіх регіонах України і, можливо, можу щось упускати. Наприклад, аби я бувала на Полтавщині, то, напевно, відзначила б зараз полтавську кухню – знамениті галушки або якісь інші страви. Зрозуміло, що гуцульську кухню я впевнено можу рекомендувати. Цікаво, що гуцульська кухня дуже ситна, але при цьому не залишає відчуття тяжкості. Таке поєднання важливе для людей, що живуть в гірській місцевості, яким потрібно по кілька разів на день підніматися в гору (наприклад, на пасовище) і спускатися назад.

І, звичайно, всім знайома карпатська форель! До речі, ви знали, що форель можна ловити тільки в рукавичках? Справа в тому, що коли хапаєш її голими руками, риба отримує опіки...

Якщо вже згадали про рибу, не можна не згадати одеську кухню – це просто інший світ! Ніде більше я не куштувала таких страв, які готують в Одесі! І бутербродики з тюлечкою, і різноманітні морепродукти – аж слинка тече! Познайомитися з одеською кухнею мені, звичайно, добре допоміг Сава Лібкін (відомий український ресторатор, – ред.), з яким ми знімали кулінарний проект "Їжа у великому місті".

– Ви подорожуєте, звичайно, не тільки Україною – як багато країн ви відвідали?

– О, у мене ще дуже довгий список країн, які я збираюся відвідати – я поки мало де бувала. З командою "Сніданку" я тричі відвідувала Грузію і кожна подорож було не схоже на попередню. Багато в чому це обумовлено тим, що в Грузії поєднуються три кліматичні пояси. Наприклад, піднімаєшся в сванську громаду Ушгулі й маєш весь спектр екстремальних відчуттів. Туди потрібно їхати вузькою дорогою над прірвою. Коли ми їхали, я весь час думала, що ось-ось зісковзне колесо і ми зірвемось. Але діставшись Ушгулі, ти розумієш, що опинився в закритому, окремому світі, який ні з чим не можна порівняти! Це ідеальне місце для тих, хто хоче ізолюватися від усього зовнішнього світу, від суспільства, можливо, помедитувати...

А спустившись трохи нижче, ти опиняєшся в Сванетії й бачиш зовсім іншу Грузію. Тут можна милуватися стародавніми замками, вежами і старовинними містами.

Кахетія – знову інший світ, інша Грузія! Це центр виноробства, тут знаходиться Алазанська долина і десятки винних заводів.
Батумі – супер-сучасне місто, де є відмінні курорти – це ідеальне місце для розслабленого відпочинку.

Я із задоволенням ще і ще приїжджатиму до Грузії! Тим більше, що мені там дуже комфортно – жителі цієї країни схожі на нас, відчуваю себе, як вдома. Вони такі ж темпераментні і гостинні.

Ще я була в Чехії, в Празі. Мені там дуже сподобалося – Прага нагадує наш Львів, де приємно просто прогулюватися вуличками і заходити в місцеві кав’ярні та ресторанчики.

Нещодавно я побувала у Франції, в Парижі. Перед подорожжю друзі розповідали, що Париж – брудне, галасливе місто, де дуже багато туристів, але я все одно поїхала. І мені дуже сподобалось! Ця монументальна архітектура, Монмартр, величезні блошині ринки, багата історія – це дивовижне місто...

Остання моє подорож за кордон – Італія (Рим, Неаполь). Мені здається, що кожен має хоч раз в житті побувати в цій країні. Ми самі побудували собі маршрут, зупинилися в чудовому готелі, метрдотель в якому виявився українцем. Він підказав нам, куди піти, які ресторани відвідати, як краще добиратися до пам’яток...

У Неаполі ми спробували ту саму справжню італійську піцу. Коли я її спробувала, то мені здалося, що вся піца, яку я пробувала перед тим, – це і не піца зовсім! Настільки вона виявилася соковитою, настільки правильним і точним виявилося поєднання інгредієнтів в цій страві! І, я вважаю, хорошим показником того, що ми куштували піцу в правильному місці, було те, що там було дуже багато місцевих. При тому, що в цьому ресторанчику дуже багато туристів і потрібно вистоювати довгі черги.

Мені хотілося б відвідати ще багато-багато країн! Я все планую полетіти в Америку, а ще просто мрію про Британію, Лондон...

– Наостанок хочеться поговорити про ваші плани в кар’єрі (не тільки телеведучої, але і актриси) і, можливо, проекти, про які ще мало знають телеглядачі.

– Я обов’язково розповіла б вам про свої плани або нові проекти, але поки я тільки зі "Сніданком". Але в цьому проекті ніколи не буває нудно – він приносить безліч сюрпризів, частенько змушує виходити з "зони комфорту", знайомить з безліччю цікавих людей! А недавно у мене з’явилася ще й спецмісія – підтримувати і підбадьорювати мого співведучого Руслана Сенічкіна, який став учасником "Танців з зірками". Бачу, як він старається і як багато сил присвячує цьому проекту і дуже хочу йому допомогти.

Ви, до речі, теж можете підтримати і надихнути Руслана, опублікувавши свій танець з хештегом#ТанцюйРусяТанцюй.

Так що кожен день тут – це цікава пригода і ніколи не знаєш, що вона готує на цей раз.

Розмовляла: Даша Хорішко

Фото: прес-служба 1 + 1, особистий архів Людмили Барбір