– Ви називаєте подорожі своїм хобі. Поділитесь нещодавніми враженнями від мандрів Україною?

– На початку осені ми їздили на вікенд у Карпати, були поблизу Говерли. Цю гору я підкорила ще років десять тому, тож цього разу не піднімалася знову – просто хотілося побути в Карпатах. Ми зупинилися з боку Закарпаття – там не було ні телефонного зв’язку, ні Інтернету. Самі збирали гриби, готували вечерю і відпочивали подалі від людей. Правда, потім почався сезон дощів і трохи похолодало. Проте тамтешній запах лісу, розуміння того, що ти відключився від цивілізації, – це те перезавантаження, яке інколи буває дуже потрібне. Зараз уже відчуваю, що засумувала за мандрівками.

– Часто виникає таке відчуття?
 
– Зазвичай тоді, коли дуже занурюєшся у рутину і розумієш, що навколо багато роботи та справ, а тобі потрібні зміна картинки та перезавантаження. Уже думаю про зимовий відпочинок, придивляюся, планую.


 
– А як народжуються ідеї ваших мандрівок?
 
– Завжди прагну поїхати туди, де ще не бувала. Також багато залежить від сезону. Зараз, наприклад, хочеться туди, де красиві зимові пейзажі. Часто приводом кудись поїхати стають розповіді друзів про цікаві місця, світлини в соцмережах, а інколи беру ідеї під час інтерв’ю з людьми, які займаються подорожами та туризмом. Буває, мені пропонують приєднатися до якоїсь мандрівки. Наприклад, у минулу подорож поїхали з аспенівцями – це тусівка Аспен-спільноти (випускників проекту “Аспен-Україна”, – ред.), вирішили разом відпочити в горах.

 
– Що для вас є важливими складниками вдалої подорожі?
 
– Сама дорога – це теж важлива частина мандрівки. Наприклад, коли їду потягом в Полтаву, за три години у вікні змінюються локації, області. Це викликає багато думок. Люблю таке відчуття, бо в цей час дуже добре думається – мої творчі плани та ідеї приходять саме в дорозі. Поки для мене найзручнішим засобом пересування є потяги та літаки, а от машину боюсь водити самостійно, хоч маю права.
 
– Ви згадали про Полтаву. Часто там буваєте?
 
– Там живуть мої рідні: сестра з родиною. Повинна сказати, що за останні роки Полтава дуже змінилася. Пам’ятаю, раніше вона була дуже провінційною, а сьогодні місто стало більш сучасним, при цьому залишилося спокійним, не таким урбанізованим як Київ, Харків чи Дніпро. Змінилася навіть архітектура у центрі міста, з’явилися цікаві кав’ярні, автентичні ресторанчики, де подають галушки і вареники, а також заклади із сучасною європейською кухнею. Окрім того, відкрилося багато сучасних парків і розважальних комплексів та локацій для сімейного відпочинку. Як мені пояснюють самі полтавці, ці зміни почалися після Революції Гідності. Тоді у місто приїхало багато переселенців, відповідно збільшилася пропозиція, та й саме місто розвивається.

Фото: igotoworld.com
 
– Якби приїхали в Полтаву з друзями, який маршрут б їм організували у якості екскурсовода?
 
– Насамперед, звісно, треба піти на Іванову гору та побачити Білу альтанку, яка офіційно ще мала назву “Ротонда дружби народів”. Не обійдеться без прогулянки центром. В Полтаві можна познайомитися з цікавою архітектурою. Беззаперечно запропонувала б спробувати галушок. Також цікавими є Музей Котляревського та Музей Полтавської битви. Якщо розширювати маршрут, то під Полтавою є багато автентичних селищ та сіл. Наприклад, хутір Проні, що перетворений на етнографічний комплекс в стилі гоголівських оповідань. Також надзвичайно подобаються Опішня, Миргород, Диканька, Сорочинці, хоча я сама гість в Полтаві і мені там показують цікаві місця сестра й подруга.
 
Часто настрій мандрівки залежить від екскурсовода. Кілька років тому я вирішила зробити сестрі подарунок на день народження – ми поїхали мандрувати Полтавщиною на нашій машині з класним екскурсоводом-істориком, щоб він нам показав цікаві місця та все про них розповів. Мандрівку почали саме з Музею Полтавської битви – він виклав нам сучасну версію історії періоду Мазепи. Нам дуже сподобалось!

Фото: tourist.pl.ua
 
– Як гадаєте, чого ще не вистачає Полтаві, щоб стати популярним туристичним центром?
 
– Мені здається, важливим моментом є промоція міста – потрібно більше розповідати про тамтешні цікавинки. А ще Полтаві варто робити акцент на українському колориті. Хочеться більше тої українськості, якої очікують від Полтави. Для популяризації туристичної сфери місту не вистачає місцевого ентузіазму, можливо, якихось громадських ініціатив. Знайомі розповідали, що їздили в Полтаву за українським колоритом, а з ними розмовляли всюди російською.


 
– Із рідними зустрічаєтеся у Полтаві, але родом ви з Горішніх Плавнів (колишнього Комсомольська). Зараз часто там буваєте?
 
– Зараз дуже рідко. Батьки частіше приїжджають у гості до мене.
 
– Там є щось цікаве для туриста, крім нової назви?
 
– Думаю, над цим потрібно ще працювати. Є набережна, що дуже красива влітку. Є яхт-клуб, а раніше була база для веслувальників нашої української збірної. Багато яхт люди роблять своїми руками – ми теж раніше ходили Дніпром під вітрилами. Гадаю, потрібно розвивати саме цю туристичну складову. Також у місті є хороший музей – ним займається людина, яка просто закохана в цю справу. А ще туристів возять на гірничо-збагачувальний комбінат, де є дуже великий кар’єр, у якому відкритим способом добувають залізну руду. Насправді завдяки підприємству і створили місто – саме там працює дві третини містян. Там живе багато освічених людей, що колись приїхали працювати з усього колишнього Радянського Союзу.

Фото: anderver.livejournal.com
 
– Можливо, за останні кілька років знайшлося ще якесь місто в Україні, яке найбільше вас вразило?
 
– Якось так склалось, що я більше була за кордоном, ніж мандрувала Україною, треба це виправити. Але завдяки деяким проектам останні кілька років доводилося активно їздити по Україні. Останнім часом став дуже подобатися Ужгород. Зізнаюсь: навіть більше ніж Львів. Можливо, Ужгород не такий розвинений, в нього не вкладено стільки коштів, тому він не так насичений туристичними локаціями, як Львів, але мені там затишніше. Бачу, вони теж розвивають свій потенціал.
 
А влітку ми їздили у Карпати з цікавим туром – були у Верховині, відвідали музей Параджанова, побували в хаті, де він жив, коли знімав “Тіні забутих предків”. Також були в Криворівні, заходили у Музей Франка. Потім завітали у Коломию, де дуже багато красивих вишиванок у будь-яких варіантах. Там обов’язково треба зайти в Музей Гуцульщини та Покуття, звісно, не можна пропустити Музей “Писанка”. Вийшла надзвичайно захоплива мандрівка.


 
– Отже, свої подорожі ви організовуєте самостійно. Як гадаєте, чому в нас не надто популярні організовані тури по Україні?
 
– Гадаю, наші люди просто не звикли мандрувати країною. Раніше всі їздили коштом профспілок у санаторії або “дикарем” з родиною на море. А так, щоб сісти в машину і на вихідні поїхати в Качанівку, Переяслав, Батурин або ще якесь цікаве місце, такого майже не було. Такий вид відпочинку почав з’являтися тільки тепер.
 
А туроператори поки що погано промотують свої тури. Причина, мабуть, у не зовсім якісному туристичному сервісі в Україні та орієнтованості на виїзний туризм, бо, поки не було безвізу, для поїздки за кордон всі зверталися до агенцій. У багатьох українців також спрацьовує блок, мовляв, купуючи тур в агенції, ти автоматично переплачуєш, бо самому все організувати буде дешевше. Але я давно зрозуміла, що у поїздок через турфірми є багато плюсів. Так точно не пропустиш нічого цікавого та важливого, все організовано, продумано, особливо, коли це кількома містами, а якщо потрапиш у неприємну ситуацію, тобі допоможуть.

 
– Яким бачите подальший шлях розвитку внутрішнього туризму в Україні?
 
– З боку держави має бути певна допомога, наприклад, якесь послаблення в податках або виділення коштів на розвиток туристичних регіонів, організацію місцевих свят, подій, реставрацію пам’яток, бо, наприклад, у Чинадієво на Закарпатті люди своїми силами збирають кошти для реставрації замку кохання Ілони Зріні “Сент-Міклош”, без допомоги держави. Але якщо цю подію розпіарити, вкласти трохи грошей, то це дасть величезний поштовх туристичному розвитку регіону. Окрім того, людям потрібно постійно розповідати та показувати, що цікавого вони можуть побачити, мандруючи рідним краєм.
 
А ще хочеться іншого сервісу, бо у нас як звикли? Дах, ліжко і досить вам. Наші гравці туристичного бізнесу поки недостатньо клієнтоорієнтовані, будують сервіс за якимось радянським прототипом. Особисто стикалася із ситуаціями, коли в приватному пансіонаті відпочивальникам не допомагають, наприклад, підняти валізу на поверх сходами. Чому? Це ж не радянський санаторій і ціни високі. Це все дрібнички, але вони накладаються одна на одну. Потрібно запозичувати західний досвід побудови туристичного сервісу.
 
Коли кордони стали відкриті, український турист почав більше подорожувати світом, порівнювати місцевий та іноземний сервіс і вимагати покращень. Окрім того, з’явилася велика конкуренція і це має позитивно вплинути на розвиток внутрішнього туризму.

Фото: facebook.com/ilona.dovgan



Вас також може зацікавити:
- Олександр Зінченко: “Відчути дух козацтва можна лише в степу”
- Олена Фроляк: “Дика Гуцульщина має стати комфортнішою”
- Євген Клопотенко: українська кухня – це не лише борщ і вареники

Тури за темою:
- Секретний Київ
- Екскурсія на Хортицю
- ВСІ ТУРИ ОНЛАЙН

Партнерська програма Zruchno.Travel для просування готелів, турів в Інтернеті