Лілія Млинарич: у Києві Джаз-Коктебель повернеться до свого кримського першоджерела

23 серпня 14:00

Лілія Млинарич: у Києві "Джаз-Коктебель" повернеться до свого кримського першоджерела

Koktebel Jazz Festival знову переживає непрості часи. У липні всіх відданих "коктебельских" фестивальників розбурхала новина про те, що "Джаз-Коктебель" уперше за 17 років існування пройде не на морському узбережжі. Після переїзду з Криму після анексії фестиваль п’ять разів проходив на Чорному морі під Одесою, щоправда, теж не на одній локації. Про те, чому Чорноморськ не зміг стати новим постійним домом фестивалю, як Koktebel Jazz Festival опинився в Києві і що таке "творча дача" і "острів Крим" в інтерв’ю Zruchno.Travel розповіла президент Koktebel Jazz Festival Лілія Млинарич.

– Розумію, що за останній місяць вам вже неодноразово ставили це питання, але все-таки розкажіть: як вийшло, що фестиваль досі не має постійної локації проведення?

– Про те, чому фестиваль не міг залишатися на своїй батьківщині, в Коктебелі, я вже, напевно, не буду розповідати в подробицях. Зрозуміло, що український фестиваль не міг залишатися в окупованому Криму, тим паче, що завжди 75 % нашої аудиторії складали українці.

Переїзд для нас став справжнім викликом, до того ж нам не вдалося вивезти з Криму наше обладнання – все залишилося там. Однак навесні 2014 року вже було продано приблизно п’ять тисяч квитків на фестиваль і, хочу це підкреслити, жоден з абонементів не здали. Крім того фестиваль має зобов’язання перед запрошеними артистами, перед різними організаціями, які нас завжди підтримували – у нас були підписані контракти, заявлені грантові проекти...

Затоку ми знайшли не одразу. Ми об’їздили шість тисяч кілометрів по всій Україні в пошуках нового місця: були і в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях.

– Нічого не підходило організаційним вимогам фестивалю?

– Чудесних локацій ми знайшли чимало. Наприклад, дивовижний острів Бирючий в Азовському морі, або узбережжі Миколаївщини... Але для нас головною проблемою залишається логістика. Ми повинні розуміти, як привезти артистів, де їх поселити, де розмістити всіх гостей фестивалю, де нагодувати? А місць з відповідною туристичною інфраструктурою, як транспортною, так і готельною, насправді не так вже й багато, тому зупинилися ми все-таки на Одещині, тим паче, що, наприклад, для киян Одеса – це така звична, приморська дача.

Спочатку ми думали провести фестиваль не в Затоці, а в Білгород-Дністровському. Уже навіть слоган придумали: "Україна. Море. Фортеця". Ми планували дуже красивий 3D-мапінг на стінах замку про історію боротьби українського народу за свою державу. Це могла би бути хороша фестивальна локація. Але не вийшло...

– Чому?

– Тоді, по-перше, взагалі була якась каламутна історія: Аккерманська фортеця невідомим чином раптом стала комунальною власністю і була поставлена на приватизацію, але зараз фортецю вже повернули громаді, до того ж не без нашої допомоги – ми тоді підняли журналістів, громадських діячів. Окрім того це все-таки пам’ятник історії, яким займався Мінкульт, і організувати фестиваль на території замку було проблематичним заходом.

Ще одна причина – інфраструктура не дозволяла прийняти стільки гостей. У самому Білгород-Дністровському є всього два готелі, а Затока – велика, їй легко приймати 30–40 тисяч гостей одноразово.

Ми приїхали туди, швидко отримали дозвіл; швидко знайшли турбазу, яка у вересні вже завжди була порожня, і орендували її для розміщення музикантів, оргкомітету та волонтерів фестивалю. У Затоці тоді про "Джаз-Коктебель" ніхто не знав, і місцеві власники баз відпочинку, ресторанчиків взагалі не вірили, що в несезон, восени, до них можуть приїхати люди. Коли ми приїхали вже займатися організаційними процесом, ми побачили, що всі вже почали згортатися, буквально забивати магазинчики, кафешки, будиночки, і ми з місцевими депутатами бігали і просили бізнес не закриватися.

І ми показали результат, показали свій потенціал – перший фестиваль після переїзду був у вересні 2014 року, і туди приїхало понад 5000 осіб, чого ми самі, чесно кажучи, не очікували.

Але потім власнику турбази, яку ми орендували як фестивальну базу (він, до речі, вже продав свій бізнес і поїхав з України), здалося, що він продешевив, став вимагати більше грошей і навіть спробував відключити нашу сцену від електроенергії, тому що кабелі проходили по території його бази. Загалом, не знаю, чи під його впливом, але на наступний рік нам сказали, що фестиваль ми можемо проводити тільки в центральній частині Затоки. Ми провели фестиваль у "Центрі літа", розширили програму, було дуже багато красивих, пам’ятних концертів: в п’ятницю грала 5nizza, яка возз’єдналася в цей рік; Panivalkova тоді вперше вийшла на велику сцену; була дуже насичена творча резиденція.

А в 2016 році в Затоці почався якийсь великий "політичний переділ", проти мера завели кримінальну справу (за підозрою в махінаціях із земельними ділянками в рекреаційній зоні, – ред.) і місцеве керівництво не змогло укласти з нами офіційний договір, а ми по-іншому не можемо, "Джаз-Коктебель" завжди працює офіційно і з усіма необхідними документами.

Після Затоки ми спочатку приїхали в Південний – дуже красиве, чисте місто, де відчувається аромат незліченних трояндових кущів. Але на той момент в Південному працювали два готелі та один дитячий санаторій-профілакторій на сто місць, тобто хоч як би ми не хотіли, ми б не змогли ми розмістити там всіх наших гостей.

Тоді нам запропонували подивитися Чорноморськ, але ми все ніяк не могли підібрати локацію. А потім нам показали турбазу “Чайка”, що належить Чорноморському порту. Це покинута вже понад 10 років база, інфраструктуру не підтримували, каналізація не працювала, електроенергія майже всюди відключена, пляж закритий і не чищений, футбольне поле на території бази використовували для вигулу собак... Але зате це, дійсно, найбільший і красивий пляж в Чорноморську! Ми подивилися на цей пляж, на занедбану турбазу, що ярусами розкинулася на схилі – і буквально побачили наш фестиваль.

На мій погляд, минулого року в Чорноморську ми провели найпотужніший фестиваль після переїзду з Криму. За підрахунками мерії, під час фестивалю в місто приїхало майже 14 тисяч осіб. Це багато: таких цифр після переїзду у нас ще не було.

– Яким чином вам вдалося укласти договір з Чорноморським портом, з огляду на, що турбаза "Чайка" значиться виведеною з експлуатації?

– Ми уклали договір, згідно з яким Чорноморський порт надає нам послуги з організації фестивалю, хоча, звичайно, порт нічого не робив окрім того, що дозволив нам проводити фестиваль на покинутій локації – електроенергію та воду, наприклад, ми оплачуємо за тимчасовими лічильниками. У перший рік за ці "послуги" з нас попросили 36 тисяч гривень. На другий рік "послуги" коштували вже 86 тисяч, в 2018 році вже 116 тисяч, а в цьому – 200 тисяч.

В цьому році, коли ми писали грантову заявку на проведення фестивалю, у нас запросили розшифровку, які послуги нам надає Чорноморський порт – розпливчасте формулювання в договорі типу надання послуг з проведення фестивалю вимагає дуже чіткого обґрунтування. Але порт зайняв просту позицію – якщо не подобається, так ми вас і не чекаємо...

– Чи була можливість якось інакше вийти з цієї ситуації?

– Ми знайшли європейську організацію, яка була готова профінансувати фестиваль на 2,5 мільйона гривень за грантом, але з умовою, що влада або громадські організації Чорноморська продемонструють, що фестиваль потрібен місту, виділивши хоча би 20 % від цієї суми. Не обов’язково виділяти цю суму саме грошима, можна було надати майданчик під проведення фестивалю, виділити рекламні площі на білбордах. Тобто у чорноморської мерії є всі можливості, щоб виконати ці умови – мали би бажання. Два місяці місцева влада думала, а потім написала, що нічим нам допомогти не може, тому що ми нібито комерційний фестиваль. Ми довго вели переписку, потім місцеві жителі написали петицію на ім’я місцевої адміністрації з проханням зберегти фестиваль у Чорноморську.

Загалом, що поробиш, якщо любов не взаємна? Точніше, друзі-то у Чорноморську в нас є, нас люблять ву цьому місті, але, на жаль, не ті, хто приймає рішення.

– Як вийшло, що фестиваль на це літо переїхав до Києва?

– До останнього ми не вірили, що у нас може не вийти з Чорноморськом... А потім в екстреному порядку стали вигадувати, що робити. Деякі хедлайнери нашого фестивалю вже виступили на Atlas Weekend, а виступи деяких музикантів перенесли на наступний рік. Але ми вирішили, що не можемо пропустити фестивальний рік... По-перше, потрібно сказати, що цьому дуже посприяли кримчани-переселенці, яких напрочуд схвилювала новина про те, що останній кримський фестиваль в Україні може зникнути. По-друге, департамент культури Києва відгукнувся і запропонував нам подивитися столичні майданчики, оренда яких, до речі, обходиться в рази дешевше – 15–20 тисяч гривень за фестивальний день, до того ж з водою, електрикою і гримерними.

У підсумку ми обрали чудовий Труханів острів, де і буде проходити наша "творча дача".

– Про який формат йдеться на "творчій дачі" в Києві?

– Це буде інший формат. Ми привеземо до Києва "острів Крим", який буде присвячений не тільки музики й мистецтва, а й важливим кримським темам. Ми хочемо поговорити про кримську музику: і етнічну музику, і кримський рок; про реальні проблеми кримчан, зокрема захист прав і свобод жителів окупованого півострова. Ми хочемо, щоб на Трухановому острові пройшли різноманітні майстер-класи, наприклад, з приготування кримських чебуреків... Ми хочемо стати майданчиком для створення нового київсько-кримського ком’юніті. Це буде повернення до кримських витоків фестивалю – "Джаз-Коктебель" буде схожий на той, що ми робили на самому початку. Планується дуже багато яскравих перформансів.

Усього на фестивалі заплановано чотири арт-резиденції. У резиденції "Острів Крим" буде звучати музика кримських музикантів "Руки в брюки", "Ляльки Клауса" та ін. Тут будуть і фудкорти від кримчан. Також на сцені цієї резиденції відбудеться традиційна програма "Відкрита сцена", зможуть виступити зовсім молоді музичні проекти (вже отримали 25 заявок).

Джаз лунатиме на території ще однієї резиденції Кoktebel Jazz Stage, яка буде розташована на "ПБК", що теж дуже символічно. Резиденція "Артишок": майстер-класи, творчі зустрічі, кінопокази, перформанси, ретро-джаз, пленери.

У нас буде клубна сцена з електронною музикою Koktebel Beach Club. А в суботу та неділю з 12:00 до 18:00 буде доступна "Дитяча резиденція".

– Що буде далі?

– Наприкінці вересня чи у жовтні ми поїдемо в експедицію, аби подивитися нові локації і відшукати однодумців. І запрошую всіх на таку "творчу толоку" з ідеями і пропозиціями. Нам вже надійшли деякі пропозиції – подивимось, спробуємо...

Є також ідея влаштувати формат "міні-тревел" у різних містах з творчими резиденціями – я думаю, що на 17 році існування фестивалю ми можемо собі дозволити нові формати, нові звершення. Зараз, зважаючи на те, що інфраструктура розвивається і в Миколаївській, і в Херсонській області, ми міркуємо над тим, щоб, можливо, продовжити традиції мандрівного фестивалю і допомагати показувати нові місця. Навіть на Бирючий острів зараз куди стало легше дістатися, ніж коли ми побачили його в 2014 році... Але вимоги до проведення основного фестивалю у нас залишаються колишніми – в 2020 році "Джаз-Коктебель" повинен пройти на море.