Сіль та шампанське: від Святогірська до Бахмута

27 вересня 9:00

Донеччина – це справжня Україна! У цьому переконалися учасники дводенного ознайомчого туру на Схід, організованого Клубом мандрівників "НавколоUA". Ця насичена подорож зруйнувала багато стереотипів про край териконів та суворих шахтарів.

Приємною була вже зустріч на вокзалі Слов’янська, яку нам влаштувало громадське об’єднання "Розвиток ініціатив", а особливо – українська мова нашого слов’янського гіда, громадської активістки Вікторії Бахової. Серед проектів об’єднання – майбутня реконструкція будівлі контори історичного заводу слов’янської кераміки "Дзевульський і Лянге", з якого почався знаменитий Слов’янський керамічний комбінат. Після реставрації будівлі тут планують створити громадський простір та розмістити постійну експозицію кахлів та інших зразків керамічних виробів.

Також із величезним задоволенням познайомилися з сучасним виробництвом кераміки та накупили гарних сувенірів у приватному цеху "Горща Борща" родини Павленків, які займаються виготовленням глиняного посуду понад десять років. Горщики, чайники та чашки роблять вручну з місцевої глини методом заливання у форми рідкої глини, або шлікеру. Оздоблюються ліпкою та різбленням також вручну шістьма майстринями.

Звісно, побачили і слов’янські озера, завдяки яким місто стало відомим курортом. Адже це один з найстаріших бальнеогрязевих курортів України, який функціонує вже понад 175 років. Зараз переживає не найкращі часи, але має перспективу реконструкції та розвитку завдяки гранту Світового банку.

Приємно вразив Музей етнографії української Слобожанщини у селі Маяки, який створив місцевий краєзнавець та збирач старожитностей Геннадій Киркач – саме на таких людях тримається зелений туризм. На подвір’ї старої хати ХІХ століття він розмістив цілий музейний комплекс, який розповідає історію Слобожанщини та побуту її мешканців.

Після обіду вирушили до Святогорска, який здавна є духовним центром сходу України. Попри неоднозначну репутацію Святогірської лаври відвідання монастирських печер у товщі крейдяних скель є неодмінною туристичною атракцією, а панорама Сіверського Дінця з оглядового майданчика біля підніжжя циклопічної статуї Артема сповна окуповує важкість підйому.

Найкращим фіналом дня стала вечеря з дегустацією продукції екоферми "Козацьке подвір’я", яку влаштували її господарі – колоритний, патріотичний та говіркий Сергій Свириденко з дружиною Сніжаною. На столі в достатку були і фермерські сири, і в’ялене м’ясо та ковбаси, і фірмовий "шопський" салат, і качка з яблуками, і неймовірна запечена картопля. Після такої кількості смакоти бонусні сирники на десерт перекочували на сніданок.

Другий день подорожі ми провели переважно під землею, і цього разу регіон повністю виправдав стале уявлення про себе як про край гірняків. Але по дорозі ми не могли не зробити зупинку на перехресті в районі Семенівки – на місці першого серйозного бою сил АТО з російськими терористами у 2014 році. Житловий мікрорайон досі залишається напівзруйнованим, а от семенівську лікарню вже почали відбудовувати.

Далі були неймовірні враження від спуску під землю на 300-метрову глибину соляної шахти ДП "Артемсіль" у Соледарі в супроводі гіда, заслуженого соляника Бориса Федоровича Курганова. Розсипчаста сіль тут рипить прямо під ногами, соляні мережива вкривають підсвічені стіни тунелів, із солі вирізьблені барельєфи і скульптури... А два найбільші зали – де проводилися симфонічні концерти і де літала повітряна куля – просто вражають розмірами та прекрасною акустикою, яку ми перевірили своїм аматорським хором.

Тематичний обід в ресторані "Сіль" включав солянку, яку можна вважати гастрономічним брендом Донеччини, а на десерт був пухкий наполеон.

Це було не зайвим перед фінальною екскурсією на винзавод Artwinery в Бахмуті. Це одне з небагатьох виноробних підприємств України, де вже понад півстоліття виробляють ігристі вина за класичною технологією шампанізації в пляшках. Виробничими цехами слугують величезні гіпсові штольні з пофарбованими у різні кольори стінами і роботами місцевих художників – переважно з античними сюжетами або гумористичні – на тему шкоди від надмірного вживання алкоголю.

Обладнання підприємства частково ще радянське, а от продукція цілком сучасна та якісна – є і брюти, і екстра брюти, і абсолютно сухі брюти зеро, але, крім того, і напої, розраховані на масовий попит: солоденькі та фруктові.

Спеціально для нашого ознайомчого туру завод зробив виключення і провів екскурсію з дегустацією в неділю (зазвичай у вихідні під замовлення для групи можна потрапити лише в суботу), за що, звісно, велика подяка керівництву, але варто подумати і про перегляд графіку відвідувань, адже туристи подорожують переважно саме у вихідні.

Також на величезну подяку від клубу заслуговує завідуюча сектором краєзнавства та туризму Донецької ОДА Валентина Лимаренко – за допомогу в організації, якісний супровід та гарну компанію протягом усієї мандрівки. Сподіваємось, донецький туристичний кластер незабаром запрацює на повну потужність, адже його складає стільки прекрасних людей, з якими мали щастя поспілкуватися!