“Моя хата з краю – першим ворога стрічаю” – саме так мовить достовірне прислів’я і саме такий його зміст довго викривлювали та наративили московити. Цей народний український вислів зажив реальної слави у наші дні в українському Слов’янську. Адже саме тут, у межах цього колись затишного промислового і водночас курортного містечка в Краматорському районі відбулося перше вторгнення РФ на східні кордони незалежної України. Від квітня 2014 року його ім’я на світовій арені лунало тисячі разів з багатьох трибун, ефірів та заголовків. Виключно в контексті військових дій на Донбасі.

Але ми з вами вже традиційно копнемо глибше і рушимо в історичні мандри незламними містами України.

Рідне коріння

За найпопулярнішою з версій краєзнавців Слов’янськ почав заселятися в XVI столітті, переважно селянами – вимушеними переселенцями з різних частин України. Тоді прихистку вони шукали через польсько-турецьку війну. За неї до Туреччини частково відійшло Поділля, а ще була війна Московії й України в обороні гетьманського Чигирина. У 1645 році для захисту від татарської навали Слобожанське козацтво звело фортецю Тор.

Відтоді тут ще один центр видобутку солі й торгівлі. Від цієї цифри ведуть і відлік років міста. А за кілька промислових століть лікар Чугуївського військового шпиталю вперше застосував насичені ропою грязі та солону воду зі слов’янських озер для лікування. І це – початок міста, як бальнеологічного курорту. Але про це трохи згодом.

Імперські часи

Уже за 40 років після заснування солона фортеця була окупована та поглинена ненаситною Російською імперією. Однак місто залишилось у відомстві Ізюмського полку, як сотенне містечко. 1784 р. йому дали ім’я Словенськ, а пізніше – Слов’янське, а згодом навіть перекроїли мапу і відділили до Харківської губернії. До радянських часів Слов’янськ був не аби яким розвиненим купецьким і курортним містом: уже в 1926 році — 28 800 мешканців.

Уже тоді його історичний центр пронизувала міська громадська залізниця з декількома станціями, що єднала різні стратегічні райони. Паротяг, який ходив тоді до Слов’янська, возив людей на тодішню оздоровчу перлину – Славкурорт, де чудодійні грязі рятували людей від захворювань.

Також гілка вела і до великої промисловій зони, де випарювали сіль, до керамічних виробництв, центрального банку і до купецьких торгових будинків. Окуповане та вже імперське місто розвивалось, жило та не втратило українського коріння.

Період  УНР та національний спротив більшовикам

У березні 1918 року Слов’янськ став центром Донеччини – однієї із земель УНР. Та уже в листопаді, в ході українсько-радянської війни, місто перейшло під контроль більшовиків. До речі, перше, що створили більшовики в Слов’янську, був концтабір – один з двадцяти п’яти, організованих 1920 року в Україні. Та як би красномовно не описували той період і свою омріяну “новоросію” російські підручники і як би не лякали й не катували жителів, а насправді, впродовж всього більшовицького періоду у Слов’янську, як і в більшості докорінно українських та україномовних міст Слобожанщини, жителі гартували та зміцнювали підпілля – опору антибільшовицької повстанської боротьби. Там так само, як зараз у тимчасово окупованих містах та селах, зривали мости, палили склади і таке інше.

А паралельно, коли після 1917 р. у цих землях заборонили навчання та спілкування українською (на загарбницький манер “малоросійською”), активізувалися українські товариства "Просвіти". Вони працювали в багатьох районах і одне з найсильніших діяло саме в Слов’янську.

Слов’янськ український

Без перебільшення, Слов’янськ – особливе та виключно українське місто з дуже солоною, але сильною історією боротьби за свободу. Сьогодні Слов’янськ є символом свободи в українській боротьбі за повернення окупованих територій. До рашистсьої навали це зелене місто завжди чекало на гостей. Адже окрім того, що Слов’янськ був одним із машинобудівних та промислових осередків Донбасу, тут знаходяться унікальні лікувальні озера. Видобуток солі у них не ведеться, а ось грязь тут регулярно видобували для потреб санаторіїв.

Та й окрім оздоровниць є чимало цікавого в околицях. Неподалік розляглась вже тепер легендарна гора Карачун. Хоча значимою та впізнаваною для сучасників гора Карачун стала лише під час боїв АТО, важливу роль в житті пра-жителів тутешніх земель вона грала завжди. У перекладі з тюркських мов “Карачун” – "чорна смерть". Вважається, що в її районі давали відсіч набігам половців і решті зазіхателів.

А ще неподалік міста знаходиться головна святиня Донецької області – Святогірська лавра і національний природний парк Святі гори, що теж зазнав нищення і злочинного екоциду.

Від початку російсько-української війни, у 2014 році Слов’янськ кілька місяців перебував в окупації російських терористів. Але 5 липня 2014 року ЗСУ звільнили місто від "нечистот". Понівечений та незламний, він досі балансує поблизу задимленої воєнної межі.

Та неодмінно і зовсім скоро знову запросить нас смакувати затишком відновленого українського міста-курорту та своїм цілющий солоним повітрям.

Підготувала Валерія Мікульська