Подвиг, масовий героїзм, стійкість громадян, виявлені у захисті свого міста. Це все про Україну та українців. Це все про незламну Охтирку. За всі ці звитяжні якості, проявлені під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, Указом Президента України Охтирці присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України». 28 березня 2023 року Президент України Володимир Зеленський особисто вручив її міському голові Павлу Кузьменку, голові військової цивільної адміністрації та міському коменданту Охтирки.

Бої за Охтирку почалися 24 лютого 2022 року після російського вторгнення в Україну і це окрема сторінка оборонних боїв. Все через стратегічне розташування Охтирки. Захоплення цього містечка, що розташоване на півдні сумщини і практично на кордоні з Харківщиною та Полтавщино, було дуже важливим для російського командування. У разі захоплення Охтирки для російських окупаційних військ відкривався прямий шлях на Полтаву та Миргород, а далі на Київ, а також на південь у напрямку Харкова.

Впродовж 30 днів російські окупаційні війська обстрілювали з важкої артилерії та скидали бомби на житлові квартали Охтирки. Були пошкоджені та зруйновані сотні житлових будинків, знищені об’єкти критичної інфраструктури. За попередніми даними, загинуло більше тридцяти мирних жителів, серед яких семирічна дитина. 27 березня 2022 року закінчилася активна фаза боїв за Охтирку.

Однак це районне містечко дотепер потерпає від злочинних обстрілів армії країни-терориста, що кояться проти цивільного населення. Втім, попри всі випробування та нещадні руйнування, Охтирка була і залишається надійним та гідним форпостом незалежної України.

Життя у долині Ворскли

Живописна долина Ворскли, де нині розташувалась Охтирка, була заселена здавна. Поблизу цього колись затишного і знаного нами вже тихого районного містечка виявлено поселення доби неоліту та бронзи, а ще артефакти ранньоскіфських часів, кілька сіверських селищ і поселень часів Київської Русі. Усі ці постояльці нашої Сумщини залишили після себе обриси стоянок, городищ та навіть кургани.

І бойова слава цього краю вже давно посивіла від давнини. Адже ще за Київської Русі цей край був овіяний бойовими знаменами і являв собою стратегічний кордон з ворожим степом та ординськими набігами. Власне і тепер нічого не змінилось, хіба що назва та міць “орди”. Протягом усієї своєї історії і до наших днів Охтирка залишається войовничим поселенням.

Козацька фортеця на горі

Охтирка — давнє козацьке місто української Слобожанщини. Однак, зважаючи на його близькість до московії, воно історично було поневоленим “пліснявою” імперією.Із розростанням московського бур’яну на землі Русі, вже на початку XVII ст. широкі приворсклянські степи мали стати кордоном-заслоном у «Дике поле», що захищатиме занепокоєний нескінченними набігами татар царський уряд. Фортифікаційні традиції моковитів теж не сильно модернізувались із часів прабабусь. Єдина система оборони, так звана Бєлгородська засічна лінія, була 800 км довжиною і мала вигляд глибокого рову. Будівництво її велося з 1635 по 1658 роки. Починалася ця лінія в Охтирці і йшла до Тамбова.

Та все ж фортеця була. І, звертаючись до історичних мап, можна зрозуміти, що перший острог Охтирський знаходився на горі, де згодом було засновано Свято-Троїцький монастир. Окремо розташована на підвищеному правому березі Ворскли гора Охтир, що з трьох сторін оточена загибами річки та її затоками.

З вершини гори добре було видно все навкруги. Крутизна пагорбів виключала необхідність кріпосного рову. Взагалі, з точки зору середньовічної фортифікації, гора була ідеальним місцем для спорудження на ній фортеці. Нині нам лишилась не одна версія походження назви міста: в перекладі з тюркської «ахтир» – місце, де щось пускають вниз по течії, де влаштовують засідку; «ахінти» – протік між двома озерами, а річка Охтирка саме і протікає між двома озерами Білим і Зеленим. Існує й інша думка. В тій же тюркській мові є слово «ан тура» – біла фортеця.

Тут під нею, вздовж лінії для її оборони, оселилися переселенці із Правобережної України. З 1645 до 1648 року за Полянським мирним договором відбулось розмежування російсько-польського кордону, внаслідок чого Охтирка, де налічувалось до 50 дворів, відійшла до Московської держави. Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 1655-1658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані. Тоді тут з’явились гусари... Тож тікали від ополячення і католицизму, але обрали не той шлях. Та така вже історія предків.

Однак від самого початку козаки, згодом артилеристи, льотчики, ракетники, сапери, національна гвардія… Словом, розумієте, так? Жителі Охтирки – спадкові оборонці, об яких можна зламати зуби навіть такої великої окупаційної машини, як російська.

На перехресті торгових шляхів

Уже в XVIII столітті Охтирка трохи приходить до тями від постійних бойових задач і поступово перетворюється на осередок ремесел та торгівлі. До речі, ви знали, що на Сумщині квітла тютюнова промисловість? У 1718 році в Охтирці з’явилася перша тютюнова мануфактура. На той час такого добра навіть в імперії не було.

А згодом в місті виробляли цеглу, посуд і віконне скло. Охтирка вдало використовувала своє стратегічне положення й в торгівлі. Торгували кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев’яним посудом. На ярмарки сюди приїжджали купці з багатьох міст. А ще невпинно поза оборонною справою розвивалися мирні ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Охтирські килими – потужний бренд того часу, що був відомим далеко за межами Слобожанщини.

Козацький характер — незламне коріння

Українська воля і характер жили в Охтирці в усі часи та за будь-якої влади. Тож зі зміною царщини на радянщину після Лютневої революції 1917 р. тут активно починають виникати культурно-просвітницькі громадські організації «Просвіти». Перше в Охтирському повіті товариство «Просвіта» було засноване в м. Охтирка разом з Українською громадою вже у першій половині квітня 1917 р. Становленню цього осередку «Просвіти» допомогла Охтирська Українська громада та полонені українці з Галичини, що перебували тоді в Охтирці. Просвіти продовжували залишатися пристанищем «петлюрівської інтелігенції» та «контрреволюції», провідниками «самовільної українізації», завоювати які більшовикам так остаточно і не вдалося.

Ця земля — батьківщина Івана Багряного. Нині цього митця сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття, а ще одним із найбільш визнаним в Україні письменником діаспори. Адже, хоч він і народився та провів більшість життя в Україні, його основні твори публікувались і прославилися вже за кордоном. А до України потрапили тільки після проголошення незалежності.

Батько Івана, Павло Лозов’ягін, був мулярем в Охтирці. Дослідники кажуть, що історично прізвище було інше – Лозов’яга, але його спотворили, русифікували під час оформлення документів у XIX столітті, що взагалі було вельми розповсюдженим явищем. Ще в юності, в 1920-ті роки, Іван часто й надовго залишав рідне місто – навчався в Краснопіллі та Києві, працював в Кам’янці-Подільському та на Донбасі, часто навідувався до Харкова, зрештою, просто багато мандрував Україною. Але, на відміну від багатьох інших письменників, які діставали нову ідентичність, пов’язану з більшими та значущими населеними пунктами, назавжди зберіг відданість своїй Охтирці.

Нафтова столиця України

Сучасна Охтирка до цієї кривавої і терористичної війни — одне з найкрасивіших і затишних міст Сумщини, де зберігалось чимало архітектурних пам’яток різних епох, де проживали близько 50 000 мешканців. А до всього — це найбільший центр нафтогазовидобувної промисловості України. Саме цей напрямок тут розвивався впродовж багатьох поколінь українських нафтовиків. Впродовж півстоліття на базі нафтових та газових родовищ, відкритих поблизу сіл Качанівки, Рибальського та Хухри було створено Охтирський нафтопромисел. А Охтирка ж невдовзі отримала гордий титул — «Нафтова столиця України».

На гербі міста Охтирки зображені золотий хрест та сяюче полуденне сонце. Хрест символізує історичну значимість та духовність, а водночас і перехрестя чотирьох торгових шляхів, що перетинають місто і живлять його. Символіку ж сонця геральдисти розглядають зазвичай як символ життєвої сили, енергії та як джерело світла, воно являє істину та знання.

Підтримуємо наших оборонців, дякуємо за стійкість та козацький характер жителів міста-героя. Віримо в його потужний природний запал і безумовно світле та мирне майбутнє української Охтирки.

Підготувала Валерія Мікульська