Редакція Zruchno.Travel

Село Горбулів на Житомирщині або село Леськове на Черкащині навряд чи входять до ваших планів на вікенд. Але Роман Маленков та його однодумці з проекту "Україна Інкогніта" подорожують саме такими глухими куточками України, щоб потім відкрити їх іншим мандрівникам.

В інтерв’ю Zruchno.Travel Роман розповів, чому Україна досі залишається невідомою, який регіон найбільш недооцінений туристами та що, на його думку, треба робити з пам’ятниками комуністичної епохи.

– Коли створювався ваш проект, Україну дійсно можна було вважати невідомою. Чи можна так сказати сьогодні, коли існують соцмережі, тревел-блоги, турфірми?

– Проект створювався у 2005 році, нормально запрацював у 2010-му. Великих зрушень стосовно знання України за останні сім-вісім років я не помітив, навіть зважаючи на соцмережі і тревел-блоги. Простий тест: ми виклали на свою сторінку у ФБ фотографії одного з найгарніших палаців України – садиби Даховських у Леськовому. Переважна більшість наших читачів не знають навіть де це!

– Ви часто подорожуєте українською глибинкою. Яке відкриття вас вразило найбільше за останній рік?

– Внутрішній декор Покровської церкви в Антонівці (Варвинський район Чернігівської області).

Фото: incognita.com.ua

– Архітектурні пам’ятки в невеликих селах невпинно руйнуються або ж свідомо псуються шляхом "модернізації" вагонкою. Чи існує спосіб урятувати такі пам’ятки?

– Єдиний спосіб щось змінити у цій сфері – величезні штрафи та кримінальна відповідальність. Ті, хто вкриває пластиком пам’ятки архітектури, – злочинці. Як і ті, хто не забезпечує їх належну охорону.

Фото: facebook.com/tatyanademyanenk

– Як ви ставитеся до декомунізації? Адже разом з однотипними Леніними під знос можуть потрапити цікаві пам’ятки епохи, наприклад незвичайний монумент "Борцям революції" у селі Горбулів, про який ви нещодавно згадували у Facebook.

– На мою думку, найкращим варіантом було б створення величезного музею тоталітарного монументалізму. Сотні й тисячі пам’ятників під відкритим небом стали б цікавою атракцією та привернули б неймовірну увагу туристів. Але зацікавлених у створенні такого музею осіб, та ще й з відповідними коштами, я не знаю.

– Тоді який вихід?

– Вихід один – усе руйнувати. Хоча дещо й жаль буде. Але я просто вже не хочу розповідати своєму п’ятирічному синові, хто такий дядя Щорс і чому він сидить на коні у центрі міста. Ми маємо величезну кількість національних героїв, які потребують пам’ятників і розповідей. Наприклад, Іван Нечуй-Левицький – геніальний автор багатьох творів про Київ, зокрема п’єси "За двома зайцями" (спільно зі Старицьким) – не має у Києві жодного пам’ятника. Він – один із головних авторів української прози та вчитель української літературної мови для більшості письменників України в ХХ-ХХІ століттях, але в Україні йому встановлено "аж" два пам’ятники.

Фото: Cultprostir

– Чого більш за все не вистачає Україні для розвитку внутрішнього туризму?

– Доріг.

– Який регіон України, на вашу думку, має найбільший нереалізований туристичний потенціал? І що заважає його реалізації?

– Кіровоградська область. На заваді її туристичного розвитку багато причин, серед яких навіть назва області. Ну не вірить турист, що з якимось комуністом Кіровим може бути пов’язане щось цікаве! А ще – жахливі дороги або їх відсутність, слабка інфраструктура. Менталітет місцевих мешканців, які не розуміють, що туризм може бути їхнім бізнесом. А головна причина – тотальний дефіцит інформації про туристичні принади регіону.

– Можете скласти портрет гостя ваших турів?

– Переважно жінки від 30 до 60 років.

Фото: facebook.com/RememberUs.org

– А іноземні гості бувають? З яких країн?

– З іноземними гостями ми стикаємося рідко. Це переважно поляки і німці.

– До речі, про поляків: зараз ви активно вивчаєте близьке зарубіжжя – Польщу, Румунію. Плануєте розширювати географію турів?

– Ми вивчаємо українські етнічні землі в Польщі, Словаччині, Румунії, але нам не байдужі й території, які межують із ними. Ми вже возимо експериментальні тури до Польщі, в планах й інші етнічно-сусідські території, адже там неймовірно цікаво.

– Як сильно відрізняються села та невеликі міста України від подібних населених пунктів сусідніх країн? У чому саме полягає ця різниця?

– У різних країнах села та невеликі містечка дуже різні. Наприклад, польське й українське село нині – це величезна різниця, адже у Польщі майже немає городів, у них всюди ландшафтний дизайн, а будинки переважно великі й нові, схожі на райони елітної приватної забудови в Україні. У Румунії та Словаччині є села, схожі на села українського Закарпаття, але є й більш упорядковані, а є й узагалі не схожі, наприклад села із саксонською забудовою у Румунії.

Фото: facebook.com/oleg.godyna.9

– Які найближчі плани має "Україна Інкогніта"?

– Ми плануємо значне розширення як краєзнавчого порталу, так і туристичного бізнесу. Крім України, з наступного року в наших турах будуть ще й етнічні українські землі та території, а також країни, які межують із ними. Хоча головною нашою метою залишається розвиток краєзнавчих знань про Україну: наші сайти, сторінки та туристична фірма працюють на сприяння цьому процесу. Тож запрошуємо всіх охочих співпрацювати з нами – туристичних агентів та гідів. Також у наших планах створення та публікація серії путівників про Україну.

Розмовляв: Дмитро Слинько