Редакція Zruchno.Travel

Катерина Венжик – редактор економічних програм "Громадського телебачення", тревел-блогер і мама маленької Аліси.

У свої півтора рочки Аліса з мамою і татом встигла побувати в Українських Карпатах, Запоріжжі, заповіднику Асканія-Нова і на "Кам’яній могилі". Крім України, були Шрі-Ланка, острова Ява і Балі, а зараз Катерина з Алісою і чоловіком гуляють зимовим Стокгольмом. Читачам Zruchno.Travel мама-мандрівниця дає поради, як зробити поїздку з дитиною приємною для усієї родини.

– Дитину до двох років потрібно брати із собою в подорож тільки тому, що немає з ким залишити, або їй дійсно може бути цікаво?

– Думаю, ні те ні інше. Мені важко уявити, як і з ким залишити півторамісячну або навіть однорічну дитину, але ще складніше мені уявити – навіщо? Звичайно, дитину не вразить плато Сигирія у Шрі-Ланці, і кратер Бром в Індонезії їй теж поки у цілому байдужий. А нам із чоловіком – не байдужий, тому ми їдемо. Є спосіб життя батьків, і дитина вписується в нього. Найважливіше – я ніколи не розглядала наші подорожі як відпочинок. Нові враження, емоції, інформація, досвід, побачити своїми очима, перезавантажити мізки – це все так. Відпочити... Ну, не знаю... Від роботи – в принципі так, у класичному розумінні – напевно, ні. Саме початкова установка на "не розслаблятися" дає змогу не сильно напружуватися від того, що тепер в екіпажі – троє, і третій щодо "виносу мізків" легко робить десяток дорослих. Але я впевнена: дитину потрібно брати в подорожі. По-перше, як інакше: не сидіти ж вдома п’ять років, поки вона виросте? По-друге, дорослішання в поїздці йде просто семимильними кроками. Рівень розуміння, реакцій і здатності домовлятися виростає в рази. По-третє, подорож із дитиною залишає стільки спогадів, скільки ніколи не залишить поїздка двох дорослих. І вони будуть чудові, повірте.

Фото: facebook.com/sino.democraticrestaurant

– Чим можна зацікавити малюка в поїздці? А що з туристичних розваг, навпаки, "заходить" погано?

– Безпрограшна штука – зоопарки і будь-які інші формати контактів із тваринами. Можна ходити по національних парках, великих культурних або природних об’єктах (але тих, які безпечні). А якщо місце ще й адаптовано під коляску – взагалі краса. Можна багато гуляти: вздовж моря, по містах. При цьому вам доведеться періодично заходити на дитячі майданчики. Гойдалки – невід’ємна частина дитячої душевної гармонії. Й іноді заходити в магазини іграшок.

Фото: depositphotos.com

– Який вид транспорту ви вважаєте найдитячішим і найнедитячішим?

– У нас переважно машинний досвід. Чесно кажучи, важко уявити собі інший вид транспорту, оскільки з дитиною тягнеться дуже багато багажу. Хоча ось зараз приїхали до Швеції – тут не беремо машину, будемо користуватися виключно громадським транспортом. Але ми тільки в одному місті. Напевно, не ризикнула б поки їздити на довгі відстані автобусом: мабуть, це найскладніший вид транспорту. Але, у будь-якому разі, вільно їздити куди хочеш і коли хочеш – не вийде. Наприклад, важливо підлаштовувати переїзди так, щоб на їзду припадав денний сон, та й узагалі дотримуватися режиму, тому що дитина, яка не виспалася, – це пекло. Для сну не обов’язково потрібен готель – цілком підходять машина, коляска, кенгурушка. Хоча в жаркий період довго перебувати в кенгурушці досить некомфортно.

– Україна і безбар’єрний туризм – поки різні планети. Чи зустрічалися вам в Україні приємні винятки: готелі, ресторани, мережі заправок, музеї, парки?

– Складно сказати. Напевно, можна відзначити "Виноробне господарство князя Трубецького". Крім власне виноробні, це ще й невеликий готель: ми зупинялися там, коли подорожували цієї весни Півднем України. Поки це єдине місце, про яке впевнено можна сказати, що там із дитиною зручно. Одеські ж готелі-ресторани, наприклад, та й просто прогулянки містом згадую як страшний сон.

Фото: vina-trubetskogo.com.ua

– Ви мали можливість порівняти інфраструктуру за кордоном і у нас. Чого найбільше не вистачає в Україні для подорожей із дітьми?

– Ми з Алісою їздили переважно по Азії, і необхідно визнати – там теж інфраструктура не дуже, за винятком, напевно, Таїланду. Але там це компенсується доброзичливістю, щирим бажанням допомогти і, звичайно, абсолютним обожнюванням дітей. Тобто коли щось незручно, недоступно, не підходить для дитини, там це намагаються виправити. У нас же, найімовірніше, пробубонять щось типу "народила – вдома сиди, а не обурюйся тут".

– За кордоном люди ставляться до дітей добріше, ніж в Україні, це підтверджують багато мандрівників. Як уважаєте, що не так із нами, чому ми злі? Адже в українців теж є діти – чому б їх не любити?

– Якби я знала відповідь на це питання... Але ми злі – на жаль, це правда. Азія – це взагалі дитиноцентрична культура, а якщо це ще й біла дитина, вона є важливим і дуже позитивним релігійним символом, тому, звичайно, уваги й обожнювання там із надлишком. Я абсолютно не претендую на таке у нас (та й така нав’язлива увага теж стомлює), але посміхатися хоча б наполовину частіше дітям нашим співгромадянам не завадило б. Хоча б тим, хто працює у сервісній сфері.

– Практичне питання щодо речей і предметів: що потрібно не забути в подорож із дитиною, а що, навпаки, виявиться зайвим вантажем?

– Не забути свічки від температури, а в разі закордону – хорошу медстраховку. З приводу зайвого. Я якось завжди перебирала з одягом: мені чомусь здавалося, що дитина все забруднить у перші два дні і мені абсолютно нема в що буде її одягати. Ще – зайві книжки та іграшки. Навколо – безліч нового, і з привезеними з дому іграшками Аліса грала вкрай мало. Хоча психологи і рекомендують брати із собою в поїздки знайомі речі. Напевно, я б порекомендувала ще взяти їжу – не в усіх закладах вам приготують під замовлення, скажімо, курячий суп без солі. Або в окрузі не виявиться м’ясних та овочевих дитячих консервів.

– Таке ж практичне питання щодо таймінгу і локацій. Що рекомендується, а що – ні: тривалі переїзди-перельоти, часта зміна картинки, галасливі людні місця, ігрові зони з іншими дітьми?

– Складно сказати. Були абсолютно різні приклади. Аліса чудово перенесла дев’ятигодинний переліт, але вередувала на більш коротких. Могла бути душкою на галасливому дитячому корті й при цьому волати в колясці під час прогулянки тихими тінистими вуличками в місті. Все дуже індивідуально, раз на раз не доводиться. Єдине, де мені було завжди гарантовано складно з дитиною – це ресторани. Але теж переважно тому, що Аліса – дуже товариська дівчинка. Я бачила дітей її віку, які чинно сидять у своїх стільчиках і навіть їдять щось там. Я не знаю, що з ними робили, щоб вони себе так поводили. Наша ж йшла знайомитися з усіма гостями, вивчати, що у них у тарілках. У принципі нічого страшного, але мені постійно доводилося її звідкись витягати, тому ми досить швидко прийшли до покупки їжі із собою. Так, цей підхід до їжі фактично нівелює такий формат проведення часу, як романтична вечеря. Поїсти одночасно татові і мамі не дадуть: хтось повинен вигулювати і доглядати. З іншого боку, перетворення їжі з дозвілля на функцію робить її набагато дешевше.

Фото: facebook.com/ekonomikahub

– Що, крім ресторанів, точно не вдасться зробити або подивитися батькам у поїздці з маленькою дитиною? Що спочатку не варто планувати, щоб потім не засмучуватися?

– У нас нормально не проходили музеї, тому що якщо дитина не спить, їй набридає вже через 15 хвилин. Або забудьте про музеї, або знайдіть такі, де можна бігати й чіпати експонати руками (ми знаходили). Ще я не впевнена у всіляких складних природних об’єктах. Ну і на пляжі або у басейну спокійно не повалятися. Але є й зворотний бік: діти покажуть вам те, що ви ніколи не побачили б самі. Наприклад, з Алісою ми були в музеї 3D-мистецтва на Балі. Подорожуй ми з чоловіком удвох – ніколи б не подумали туди йти. А так, Аліса захоплено намагалася виколупати око пташці з Angry birds. Та й узагалі, виявилася чудова развлекуха для всіх. Так що беріть, беріть із собою дітей у поїздки!