Редакція Zruchno.Travel

Ким би ти не був за професією, у душі завжди можеш залишатися мандрівником. Нещодавно редакція Zruchno.Travel поспілкувалася з ведучим ранкової програми "Сніданок з 1+1"  Єгором Гордєєвим – справжнім любителем подорожей, який розповів нам про свої пізнавальні поїздки та оригінальні захоплення.

– Серед ведучих "1+1" Вас називають одним з найбільших мандрівників. Що для Вас мандри – спосіб відпочинку чи щось більше?

– Для мене подорожі – це відпочинок та постійна самоосвіта. Головне – правильно визначити мету своєї мандрівки та відповідально до цього ставитися, тоді досягнеш результату. Я, як правило, поєдную відпочинок із освітою. Приїжджаючи куди-небудь, намагаюсь відчути той простір та стати місцевим, наскільки це можливо. Адже пізнання культури та людей зсередини – додаткові знання. Важливо бути відкритою людиною – це  головна зброя мандрівника.

– Ви кілька місяців прожили у Празі, працюючи там на каналі “Настоящее время”. Як відбувався процес перетворення з туриста на місцевого мешканця?

– Насправді, я зовсім не був туристом у Празі, оскільки одразу розумів, що оселюсь там надовго. Тому не сприймав Прагу як туристичне місце. Дивився на неї очима експата, тобто людини, яка приїхала в іншу країну працювати за контрактом.

Попри це, Прага – одне із найпопулярніших серед туристів міст у Європі. Скажу, що це її губить і рятує водночас. Губить тому, що всі місцеві жителі зникли з Праги, вони обирають життя за містом. Адже чехи досить тихі, меланхолійні, їм не подобається гамір та швидкий темп. А Прага – це постійна круговерть туристів. Тому місто дещо втрачає свій справжній колорит. Але і рятує його те, що воно стало справжнім мурашником із туристів. Тому у центрі все пристосовано для гостей.

Фото: 500px.com/Anna Ivanova

– Який досвід чеського туристичного сервісу порадили б перейняти, щоб покращити українську  туристичну сферу?

– Насправді, сервіс у Києві мені подобається набагато більше, ніж сервіс у Празі. Я довго привчав офіціантів принаймні просто вітатися і посміхатися. Чехи самі по собі дуже замкнуті. Лише через кілька місяців, коли я став постійним клієнтом, зі мною почали трохи спілкуватися. У Києві такого вже не зустрінеш. Тому я порекомендував би чехам пройтись по київських барах, щоб подивитися, яким має бути доброзичливий сервіс. Хоча рівень обслуговування у Чехії набагато вищий, бо в індустрію гостинності там вкладають більше коштів.

Звичайно, у Києві є пережитки радянських часів. Наприклад, коли ти приходиш у якийсь київський заклад, щоб перекусити, там порожній зал, проте тобі кажуть, що все зарезервовано, тому місць немає. Це не поодинока практика у Києві, яка дуже дратує. Це радянщина, якої у столиці ще багато, але уже стає менше, і це тішить. Натомість у нас відкриті люди, які ставляться до клієнта, як до свого друга. Гадаю, це у нашій крові.

Фото: 500px.com/Mark Umbrella
 
– Чи полюбляєте мандрувати Україною?

– Відверто кажучи, я уже давно не подорожував Україною. Скоро відправляюсь у відрядження на Тернопільщину – у місто Заліщики. Це неймовірне місце з дуже красивими краєвидами. Мені цікаво як живуть люди у потенційно багатих туристичних регіонах (за європейськими мірками). Наскільки мені відомо, Тернопільщина зараз не дуже багатий регіон, але ж неймовірно красивий. Я розумію, що це не Львівщина чи Закарпаття, але, тим не менше, там є що розвивати. Заліщики були старовинним курортом ще з ХІХ століття. Чому він  занепав? Хто в цьому винен? Звичайно, влада, що все це не підтримує, проте доля відповідальності лежить і на самих містянах, які не приділяють цьому уваги. Зараз дуже модно подорожувати Україною, потрібно лише запропонувати туристам щось цікаве.

Фото: ukrainaincognita.com

– А що цікавого в Україні хотіли б побачити у тих краях, де ще ніколи не бували?

– Щиро кажучи, я об’їздив майже всю Україну, проте є місця, де давно не бував. Банально, але я знову поїхав би до Львова. У студентські роки їздив туди шість разів на рік. Зараз місто шалено змінюється і мені цікаво спостерігати за львівською еволюцією. Вони знайшли баланс між туристичним містом та містом для життя. Львів – це поки єдина історія в Україні, коли міська громада зробила з міста туристичний центр своєю працею та бажанням. Вони перебороли якісь забобони, неприязнь до чогось, свій снобізм та зробили великий, потужний центр-візитівку. Я дуже хочу, щоб львів’яни не втратили своє місто для себе. 

Фото: 500px.com/Oleksandr Gontar
 
– Львів також називають недорогою альтернативою старим європейським містам. Ви поділяєте таку думку?

– Львів має свою автентику. Я часто подорожую за кордоном та маю багато друзів-іноземців. Однією із тем наших постійних розмов є Україна. Мені цікаво, що вони думають про наш край. Розумію, що Львів зараз неймовірно популярний напрям. Давайте подивимось на це місто з боку зовнішнього туриста. У іноземців є дорогий Краків, ще дорожча Прага, зовсім дорогий Відень і є зовсім дешевий Львів. Більшість мешканців континентальної Європи зараз обирає Львів не тому, що він дешевий (хоч це, безумовно, дуже вагома причина), а тому, що там, на відміну від пластилінового Кракова, поки що вирує справжнє життя. Ключове слово "поки що". Тому мені цікаво туди частіше приїжджати та перевіряти, що там змінилося. Сьогодні Львів – це живо, стильно і доступно!

– Знаємо, що Ви полюбляєте море та яхтинг. А як щодо екстремального відпочинку – альпінізм, стрибки з парашутом? Маєте подібний досвід?

– У мене за плечима чимало стрибків з парашутом. Зараз уже цим не займаюсь, бо виникли проблеми зі спиною. Але у мене досі є мрія – стрибнути не з військовим парашутом, а зі спортивним. Для цього треба витратити багато часу на заняття. Коли повністю реабілітуюсь, можна буде повернутись до спортивного парашутування.

Я б не назвав це особливим екстримом, адже страшно зробити лише перший крок. Далі вже техніка та кайф. Проте, я, наприклад, ніколи не стрибнув би із банджі. Як на мене, це безглуздо і страшно, коли не можеш керувати власним тілом.

Фото: feelgrafix.com

– А якщо є бажання просто порелаксувати, куди більше тягне: на море, у гори, до лісу?

– Якщо можна поєднати відпочинок із яхтингом, то все-таки більше тягне на море. Я шалено люблю морську атмосферу. Це з дитинства – мій дядько свого часу входив у трійку найкращих підводних мисливців Європи, спортсмен світового масштабу. Власне, він мене і підсадив на яхти. Тому змалечку люблю море, знаю, яким різним воно може бути, чув величезну кількість легенд та міфів, навіть вмію готувати різних морських чудовиськ…

– Назвіть головні складові Вашої ідеальної подорожі.

– Як я уже говорив, все залежить від того, яку мету ти для себе ставиш. Насамперед, треба зрозуміти, що саме ти хочеш отримати. Адже відпочинок – дуже інтимна та ексклюзивна річ. Також важливо те, з ким та як ти подорожуєш. Наприклад, можна просто поїхати самому в інше місто, щоб прогулятись незнайомими вулицями та переключитися.

Фото: instagram.com/yegorgordeev

–  Часто буваєте у самотніх мандрах?

– Так, дуже часто їжджу сам на різні концерти. Скоро здійсню подібну соло-мандрівку до Риму. Світ відкритий, тому, подорожуючи, дуже легко відключитися від робочих та побутових проблем, відпочити та перезавантажитися.

Інколи бували шалені мандрівки, коли ми з друзями просто приїжджали в місто, винаймали житло, а потім жили там місяць, як місцеві мешканці: ходили на ринок, по барах, брали напрокат авто, їздили країною. Для ідеальної подорожі варто зрозуміти, чого тобі хочеться саме зараз, універсального рецепту немає.

– В одному з інтерв’ю Ви згадували про шалений новорічний тур Західною Україною. Можете поділитися детальніше, як це було?

– Це було дуже давно, я був мало не у підлітковому віці. Тоді ціни були зовсім іншими, а інфраструктура не така розвинена. Ми з друзями хотіли відсвяткувати разом Новий рік. Історія справді була шалена: ми чомусь подумали, що у Львові занадто багато людей і вирішили поїхати у Східницю. Дорогою переплутали потяги, тому потрапили у Трускавець. Першого січня вранці там нічого не працювало, навіть не було де купити води. Лише наступного дня наша компанія змогла потрапити до Східниці, а звідти – вирушити у гірський похід.

Фото: skhidnytsia.in.ua

– Сьогодні на телебаченні небагато програм про подорожі Україною, але у "Сніданку з 1+1" є туристична рубрика "Мій путівник". У цього проекту є соціальна місія?

– По-перше, за допомогою цієї рубрики ми популяризуємо якісь нові напрями. Допомагаємо людям зорієнтуватися, адже усі різні: хтось швидко розуміє, що йому потрібно від міста, а хтось це робить повільніше і боїться відкривати для себе щось нове. Показуємо нові маршрути зі свого досвіду, ділимося лайфхаками, перевіряємо заклади. Радимо, на чому варто зробити акцент. Більше того, у популярних напрямах не розповідаємо про попсові місця, а відкриваємо маловідомі точки.

Проте, скільки б не робили проектів та матеріалів про нашу мальовничу, прекрасну країну, якщо інфраструктура буде на низькому рівні у порівнянні з Польщею або Туреччиною, то ніяка  природна та історична краса (яка, до речі, зникає, якщо за нею не  доглядати) не привабить туристів. Ми, звичайно, робимо все можливе для популяризації. Але нічого не буде, якщо держава та самі жителі міст не візьмуть все у свої руки, як це свого часу сталося у Львові.

– Якби на "1+1" Вам запропонували стати ведучим тревел-шоу, зацікавилися би?

– Тревел-тематика досить цікава для мене. Гадаю, у мене б вийшло. Проте, все залежить від формату програми, адже є багато різних тревел-шоу. Мені дуже до вподоби путівники, які роблять журналісти CNN. Вони відкривають міста у форматі публіцистичних нарисів – це не гід, а відеоблог-роздум. Діма Комаров робить гід, проте він мандрує найвіддаленішими куточками планети, куди мало хто поїде. Я б робив телеподорожі про екзотичні місця.

Фото: 1plus1.ua

– Які цілі поставили собі на 2018 рік?

– Дуже хочу повозити батьків по світу. Періодично ми кудись мандруємо, але рідше, ніж хотілося б. Вважаю, що у цьому сенсі я перед ними в боргу. Неймовірно приємно щось дарувати близьким, а потім бачити їх щасливими. Колись я возив маму в Ісландію – вона дуже мріяла побачити Полярне сяйво, ми досі про це згадуємо.

Якщо говорити про творчі плани, то я вже добре освоївся у проекті. Зараз ми намагаємось робити якісь автономні рубрики, трішки експериментувати. Запускаємо з Русланом Сенічкіним спільну рубрику: будемо робити актуальні інтерв’ю з місць подій. Це цікава західна практика, коли журналісти виходять зі студії та "ідуть в поле". Часу мало, а ідей багато. Побачимо, що з цього вийде.

Головне фото: 1plus1.ua

Розмовляла Дарія Поперечна