Блоги
З асфальту на траву: особистий досвід блогера Анастасії Чупріни

Карпати – відмінне місце не тільки для туристичної подорожі або відпустки, але і для створення затишного сімейного гнізда. Краса українських гір може переконати залишити навіть комфортне столичне життя.

Яскравим прикладом є родина Анастасії Чупріни, яка разом із дочкою та чоловіком поїхала освоювати Карпати, – будувати сучасний кантрі-клуб на гірськолижному курорті Ізки, що на Закарпатті. Про те, як народилася і реалізується ця ідея Анастасія розповіла в інтерв’ю Zruchno.Travel.

– Свого часу ви з родиною залишили столичне життя і переїхали жити в Карпати. Що спонукало до цього кроку?

– Не можна сказати, що була якась одна причина – просто так склалися обставини. Чоловік тоді працював у великому швейцарському банку, мав керівну посаду: був хороший дохід, тому ми могли дозволити собі поїздки за кордон. Але ця робота була пов’язана з постійним стресом і навантаженнями. Йому було всього 29, а він уже дуже втомився, почав вигоряти.

Я на той час стала мамою – у нас була дев’ятимісячна дочка, мені було некомфортно ростити дитину в місті. Київ мені дуже подобався, коли ми були студентами і без дітей, – тут ритм, можливості, місто досить безпечне. Але коли ми стали батьками, зіткнулися з тим, що в Києві ніде гуляти з коляскою, навколо мало парків і зелені – всюди асфальт і багатоповерхівки, а дитячий майданчик розміром 5 на 5 метрів, де відпочивають діти з усіх прилеглих будинків, дуже незручний.

Якось в грудні 2015 року, коли чоловік в черговий раз прийшов додому дуже втомлений і злий, я вирішила, що воно того не варте. Думала з’їздити до батьків у Кривий Ріг, щоб перезавантажитися, а чоловік запропонував поїхати піднімати Карпати. І ми загорілися цією ідеєю. Ще рік пожили в Києві, заробили "грошову подушку", а потім вирушили сюди.



– А що для вас означає "піднімати Карпати"?

– У моєї мами в Ізках була ділянка землі – в 2008 році вона хотіла будувати ресторан і готель, але сталася криза, закінчити справу не вийшло. Тоді для нас "піднімати Карпати" означало небагато – лишень довести розпочате до кінця, щоб це місце працювало.

Карпати дуже нам імпонували в плані природи і гір. Тут дивовижні місця, але в регіоні є своя специфіка, пов’язана з якістю сервісу. Тому зараз поняття "піднімати Карпати" трохи розширює свій сенс. Гості, які до нас вже приїжджають, говорять, що наше місце відрізняється від інших, їм подобається, багато хто дякує.





– Що змінилося у вашому житті після переїзду з Києва в гори?

– Те, за чим ми їхали, тут отримали: повітря, пейзажі, тиша. Я не могла уявити, що ми так втомлюємося від шуму, адже в місті ти цього не помічаєш, бо живеш в постійному оточенні звуків. Тільки після переїзду зрозуміли, наскільки комфортно, коли навколо видно тільки поля і гори. Тут абсолютно інші продукти і ціни, звичайно, інші. На ринку і у селян ми купуємо парне молоко, хліб, спечений на дровах, – він пахне так, як жоден батон з супермаркету не пахне. Тут усе справжнє: продукти, м’ясо, овочі – це цінно.

Окрім цього, важлива і значуща для мене зміна можливість  – спостерігати і проживати кожну пору року такою, як вона задумана. Влітку в місті я часто знемагала від спеки, насилу виносила кінець осені і зиму, тому що в цей час, зазвичай, сіро, холодно. А в Карпатах кожна пора року – як маленьке життя. Літо – яскраве, соковите, наповнене звуками сільського життя і смаком чорниці. Осінь тут абсолютно чарівна, такої краси я давно не бачила. І, що круто, для цього не потрібно їхати ні в який парк! Я вперше в житті не заздрила чужим єгиптам і таїландам в листопаді, тому що тут навіть листопад прекрасний.

І, мабуть, найголовніший плюс – те, що Поліна бачить тата набагато частіше, ніж під час його офісної роботи. Женя часто гуляє з нею, вдень укладає спати, може взяти її на нараду з будівельниками, на ринок чи в райцентр, коли їде у справах. А вечорами вони удвох їздять до сусідки за парним молоком, це їхня маленька традиція з часу нашого переїзду. А ще тепер ми гуляємо не по асфальту!



– А по траві? У цьому концепція вашого кантрі-клубу NATRAVE?

– Умовно кажучи, ми втомилися від асфальту і вирішили переїхати на траву – так і народилася ця назва. Зараз у нас є два котеджі, ми добудовуємо ресторан, а на другому поверсі буде міні-готель з п’яти номерів для тих, кому не потрібна кухня. Згодом ми плануємо басейн, ще мрію про кінотеатр під відкритим небом, а в кінці ділянки плануємо зробити невеликий майданчик для тих, хто подорожує з наметами. Хочемо, щоб це було цивілізоване наметове містечко. Можливо, підведемо туди воду і зробимо пристрої, де можна буде зарядити мобільний. Тому наш клуб – місце, де можна відпочивати або на території, або місце, звідки можна їхати пізнавати регіон.



– Як просувається будівництво?

– Ресторан плануємо відкрити вже цього літа, а згодом зможемо здавати і номера. Робота кипить з ранку до вечора. Найголовніше: стіни, підлога, вікна – вже готові. У нашого ресторану буде акцент на українській і грузинській кухні, адже поблизу такого немає. Скоро будемо шукати шеф-кухаря і навчати команду.





– Взимку Ізки популярні завдяки гірськолижному комплексу. Що цікавого турист зможе знайти для себе в інші сезони?

– Зовсім поруч від нас знаходиться водоспад Шипіт і гора Гемба – шість кілометрів до села Пилипець. Водоспад прекрасний у будь-яку пору року як і всі Карпати. На гору Гемба можна піднятися на крісельному підйомнику, погуляти там, подивитися на гори з висоти. Знаю, що організовуються дводенні піші маршрути на Гембу для тих, хто любить ночувати в гірських колибах. Вони не дуже складні в плані фізичних навантажень.

А в липні і серпні у нас чорниця килимами стелиться по всіх схилах. Ті гості, які приїжджають до нас на своїх автомобілях, можуть з’їздити на Синевир. Неподалік є ферми з оленями і буйволами, сироварні, різні виноробні господарства. На нашому сайті є міні-гід по окрузі – 16 цікавих місць неподалік від нашого клубу. Люди їздять від нас навіть в Ужгород і Мукачево, щоб подивитися замки.

Фото - Дмитро Косменко

– А за Києвом не сумуєте? Є такі місця в столиці, куди й досі тягне?

– Улюбленим місцем завжди був парк Шевченка – він дуже гарний. Також люблю ВДНГ, але в останні роки він став модним місцем, де постійно проводять різні фестивалі, а раніше був напівзанедбаним, таким собі шматочком усамітнення.

Дуже люблю Золоті ворота, подобається гуляти вулицями Ярославів Вал і Сагайдачного, також подобається площа Льва Толстого – там багато улюблених кафе з часів студентства, кінотеатр "Київ". Але чесно скажу, більше сумую за друзями, адже місто – це просто місце, а люди залишаються в серці, за ними сумуєш більше, ніж за вулицями.





– З родиною часто подорожуєте Україною?

– Раніше ми часто подорожували, але в Україні нерідко стикалися з тим, що ціна не відповідає сервісу, офіціанти можуть грубіянити в дорогих місцях, воно того не вартувало. Тому, коли у нас з’явилася можливість подорожувати Європою, ми часто бували там. І кожен раз, приїжджаючи до Австрії або Італії, дивлячись на їх гори, говорили, що в наших Карпатах теж гарно, теж є гірськолижні курорти, але чому ніхто не може зробити місце, де можна комфортно відпочивати? Тепер ми самі намагаємося зробити таке місце, де нам самим було б приємно проводити час.

– Які ще місця в Україні, крім Карпат, викликають захоплення?

– Ми дуже любимо Львів і багато раз там були. Тепер живемо ближче до цього міста, тому вихідні у місті Лева – це приємна можливість. Хочемо поїхати у Чернівці – знаємо, що там дуже гарно. Колись мені сильно запам’ятався Харків: такий просторий, світлий, гарний в плані архітектури.



– У своєму блозі Purpurblog ви торкаєтеся різних тем. А про подорожі пишете?

– Якщо ми кудись їдемо, я пишу невеликі замітки, такі собі лайфхаки. Для мене це як можливість зберегти свої спогади. Колись була підписана на декількох тревел-блогерів, але давно відписалася. Буває складно спостерігати за життям якоїсь іншої людини, яка постійно відвідує гарні місця, а у тебе день у день побут, рутина, робота, відпустка тільки два рази на рік.

Соцмережі часто показують лише глянцеву, красиву частину життя, а це далеко не вся правда. Мені цікавіше думка людей, яких я особисто знаю.



– Маючи вже певний досвід у сфері гостинності, як вважаєте, що варто було б змінити іншим карпатським готелям, щоб стати популярнішими?

– Коли їздимо по окрузі, помічаю, що тут велика проблема з персоналом – його або не навчають, або такий плин, що ніхто з цим не заморочується. Офіціант за один обід може нагрубіянити тобі двічі, навіть не помітить, що робить щось не так. У мене, як у гостя, це викликає огиду. Якою б смачною не була їжа в цьому місці, я туди більше не прийду.

Зараз місцеві готелі дуже розбалувані потоком туристів з України – за гостя не тримаються. Але хотіла б відзначити, що в тих закладах, де господарі на місці і особисто працюють зі своїм проектом, завжди відчувається увага, бажання порадувати туриста. І таких місць все більше.

Розмовляла Дарія Поперечна

Фото: facebook.com/anastasiia.chuprina, natrave.com.ua


Коментарі (0)
Будь-ласка авторизуйтесь для того щоб залишити коментар

Партнери відпочинку