Редакція Zruchno.Travel

Весняна автоподорож, особливо у глибинку, – це завжди стрес для водія. Через непередбачуваний (а скоріше, передбачувано поганий) стан доріг летять шкереберть усі графіки та й машини шкода. А тут ще й не вдалося вчасно “перевзути” у літню гуму свого вірного "Форестера". Тому дуже доречною стала ідея вирушити у триденні великодні мандри на Волинь не власним авто, а орендованим.

Саме зараз тривають переговори про спільний проект між Національним туристичним порталом Zruchno.Travel, який я маю честь редагувати, та компанією AVIS Ukraine – українським представництвом одного з провідних міжнародних автопрокатників. Суть у тому, щоб перевірити, чи справді мандрувати Україною на дальні відстані з використанням авторенталу зручніше, а подекуди й дешевше, ніж власним авто. Сам проект ще попереду, але я вирішив вже зараз скористатися нагодою та люб’язно запропонованою знижкою, бо вирушати треба було вже буквально за пару днів.

Перше, що привернуло увагу, – зручне розташування головного офісу та центральної станції прокату в центрі міста – на Ямській, 72, у 500 метрах від метро "Палац Україна" (до деяких конкурентів доводилося їздити на околиці міста). На стійці рецепції з’ясувалося, що попередньо обіцяного мені кросовера Suzuki Vitara не буде, бо його раптом замовив постійний клієнт, але на заміну буде цілком пристойна альтернатива – Toyota RAV4 тієї ж групи L. Що ж, дбання про постійних клієнтів – гарна ознака.



Загалом процес оформлення тривав хвилин 10-15, включаючи візуальний огляд машини з позначенням найменших подряпин кузова. Гума на колесах стояла вже літня, а з кишені водійських дверцят дбайливо стирчали дві пляшечки води – очевидно, комплімент від компанії. Залишилося тільки звикнути до автоматичної коробки передач...

На світанку першого дня зустрілися з попутниками на метро "Житомирська" і менше ніж за півтори години вже пили каву на АЗС Socar під Житомиром в компанії інших учасників ще на двох автівках. Формат подорожі Клубу мандрівників "НавколоUA" цього разу був суто автомобільним. Усе як зазвичай у старих добрих виїздах Українського клубу автотуристів – навіть клубні зелені прапорці у комплекті до жовто-блакитних встановили.



Так почався триденний тур "Великодня Волинь: до Шацьких озер крізь "Тунель кохання". Адже фактично ми вже були на Волині! Мало хто пам’ятає, що у XIX столітті Волинська губернія починалася від Коростишева, а Житомир був губернським центром. Хоча початково на цю роль готували Новоград-Волинський, спеціально для цього змінивши його красиву історичну назву – Звягель. А ще раніше це був літописний древлянський Возвягель – на походження цієї дзвінкої назви від прибережного дзвону натякає пам’ятний знак біля бутафорської фортеці на місці пізнішого польського замка.



Першим нашу невеличку групу радо зустрів колектив Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки. Тутешні музейниці явно не звикли до дорослих туристичних груп, які не тільки уважно слухають, а ще й питання ставлять. Ми дізналися багато цікавого про родину Косачів, а також змогли придбати унікальне перевидання збірки українських орнаментів Олени Пчілки – матері Лесі Українки. І це був лише початок знайомства з лесиними місцями.

Не змогли оминути увагою і візитівку Рівненщини – "Тунель кохання" у Клевані. Раніше бачили його влітку та восени, а тепер і ранньою весною – дивує навіть у цю пору, зовсім без зелені. Поруч триває облаштування зони відпочинку.

Завдяки мобільності групи змогли викроїти трохи часу і на непередбачений маршрутом візит до княжої Олики. Першою вразила "терлінка" – сторічна дорога польських часів, вимощена так званою "шашкою Терлінського", що прекрасно збереглася до наших днів. Потім – величний костел Святої Трійці, усипальниця роду Радзивіллів. І нарешті – оборонний замок-резиденція Радзивіллів, де поки що розташовується психлікарня, але є надія, що незабаром він нарешті перетвориться на нормальний туристичний об’єкт.

Місто Луцьк стало нашою проміжною базою. Надовго вирішили не затримуватися, бо раніше майже усі тут бували. Але ж у великому місті завжди можна знайти щось нове. Зокрема, продовжили знайомство з історією життя Лесі Українки у "Лесиній вітальні" луцького будинку Косачів (саме тут вона застудилася та захворіла на туберкульоз), а також спустилися до крипт братської Хрестовоздвиженської церкви.

А вночі вирушили на театралізовану екскурсію "Романтика та містика Лучеська", підсвічуючи шлях факелами та отримуючи пацьорки за правильні відповіді на загадки гіда. Звісно, Луцьк не такий насичений архітектурними пам’ятками, як Львів з його "Нічною вартою", але автор екскурсії Дмитро Безвербний зібрав так багато міських легенд та загадкових історій, що ми просто з головою занурилися у середньовіччя.

Рівненька, щойно реконструйована дорога повела нас наступного дня далі на захід – до найдавніших кордонів Київської Русі. Про українську державність тут пам’ятали в усі часи та завжди намагалися її відродити, як-от видатний історик та політичний діяч В’ячеслав Липинський, чий маєток у Затурцях ми відвідали дорогою. Видатна постать ідеолога українського консерватизму стала справжнім відкриттям для більшості з нашої компанії, особливо завдяки компетентній та неймовірно захоплюючій екскурсії, яку провів засновник і завідувач музею Липинського Віталій Кушнір.

Грунтовну зупинку зробили у Володимирі-Волинському та околицях. Князь Володимир Великий свого часу зробив це місто західним форпостом Київської Русі. Та й сам він, за однією із версій, родом з цих місць. Місцевий історик Олексій Петрунін влаштував нам змістовний похід валами Володимирського дитинця, подвір’ям кафедрального Успенського собору та алеями Слов’янського парку. Туристичний потенціал у міста величезний, але, на жаль, реалізується він поки що відсотків на 20-30.

Неоднозначні враження залишив Святогорський Зимненський монастир – заміська волинська резиденція Володимира Великого, що ударними темпами продовжує зміцнюватися як цитадель Московського патріархату. Сучасні прибудови геть спотворюють історичне обличчя видатної пам’ятки історії та архітектури, але до туристів тут тепер ставляться набагато прихильніше, ніж кілька років тому.

На жаль, у цей святковий день Великодня не вдалося потрапити до підземних крипт Низкиницького Успенського монастиря, де похований його засновник, – київський воєвода Адам Кисіль, але бажаючі змогли вдосталь подзвонити у церковні дзвони.

Ще одним відкриттям дня став музей всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравинського в Устилузі, де зберігся збудований за його проектом будинок. З Україною в нього пов’язано дуже багато, навіть коріння в роду – козацьке. Чомусь мало хто з українців про це знає.

Битою дорогою надвечір дісталися готелю на березі Світязя, де нас уже чекала святкова вечеря з кількома видами шацької риби, зокрема, знаменитим вугрем у вершковому соусі.

Готель Lemark розташований прямо через дорогу від прекрасного та поки що зовсім безлюдного озера Світязь – найбільшого та найглибшого в Україні. Саме з нього почалася наша автоекскурсія Шацькими озерами, яку організував нам наступного дня досвідчений провідник Петро Зуб – давній друг нашого клубу.

Побачити майже усі озера одночасно ми змогли, піднявшись на екстремальну 50-метрову спостережну вежу Шацького лісництва. Серед них і такі відомі, як Пісочне та Люцимер, і такі дикуваті, як Перемут і Соминець.

Дістатися останнього розмитими лісовими ґрунтівками було особливо непросто. У нагоді стався і повний привід, і великий кліренс кросовера, який ми завбачливо орендували. Тільки так можна було відчути справжню дикість Волинського Полісся, що надихнула Лесю Українку на створення "Лісової пісні".

Про історію написання драми-феєрії нам детально розповіли в Літературно-меморіальному музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному. Спілкування з музейними працівниками про життя і творчість поетеси нас так затягнуло, що вирішили цього разу не витрачати час на складну дорогу до урочища "Нечимне" з лесиним озером – якось наступного разу, коли буде сухо.

В обід змогли гарно підкріпитися борщем із карасями, мазуриками і капустою по-волинськи. Тож мали можливість не лише побачити усі найбільші цікавинки, а й відчули найяскравіші смаки цього регіону.

Попереду була ще тривала дорога додому Варшавською трасою, вже сильно побитою у районі Сарн. Пару разів траплялися такі ями, що аж страшно ставало за машину, – дарма, що не своя.

Залишилося підбити підсумки. Загальний пробіг за три дні склав 1308 кілометрів. За три заправки у бак було залито 102 літра бензину А-95 на загальну суму 3 214 грн. Вартість оренди авто класу Toyota RAV4 на три вихідних дні (з вечора п’ятниці до ранку вівторка) зі знижкою 15% становить $439, тобто 13 958 грн за курсом НБУ. Разом – трохи більше 17 000 грн.

На власному авто я б витратив близько 4 000 грн на пальне (так, 2-літровий Forester 2005-го року жере більше, ніж новий 2,4-літровий RAV4) і ще приблизно стільки ж треба було б дорахувати в якості амортизації, тобто у моєму випадку та за даних умов транспортні витрати з орендованим авто приблизно вдвічі вищі. За це маю потужніший двигун, коробку – автомат, більший та комфортабельніший салон, багате сучасне оснащення, цілодобову підтримку та відсутність головного болю через розбиті дороги. А якби подорож не передбачала бездоріжжя та компанії попутників, можна було б взяти найдешевшу машину класу А (типу Fiat 500) – і тоді оренда коштувала б навіть менше, ніж аналогічна поїздка власним авто!

Тепер цікаво з’ясувати, а якщо, наприклад, дістатися Львова на "Інтерсіті" та взяти машину там на пару днів – чи не буде це ще вигідніше?..

І насамкінець, перша смачна плюшка від партнерства між національним туристичним порталом та міжнародним автопрокатником – ексклюзивна знижка на прокат авто у будь-якому кінці світу. Якщо потрібно буде авто, називайте кодове слово "Zruchno.Travel" на Facebook-сторінці AVIS Ukraine (або в українському офісі Avis) і там вам нададуть 15% знижки на прокат автомобілів по всьому світу до кінця літа.

Автор: Андрій Тичина