Редакція Zruchno.Travel

У другу частину великої експедиції навколо світу готується вирушити популярний тревел-проект "Двоколісні хроніки", створений українськими мандрівниками та учасниками музичного гурту "Фолькнери" Яриною Квіткою і Володимиром Муляром.

Нещодавно до команди приєднався їх маленький син Марко, який народився два роки тому прямо під час першого етапу подорожі. Сім’я подорожує по світу на велосипедах у пошуках автентики та колориту. Окрім того, як музиканти Ярина з Володимиром знайомлять іноземців з українською культурою. Мандрівники радо поділилися зі Zruchno.Travel досвідом своїх подорожей, назвали улюблені місця та спростували туристичні стереотипи.

– Сьогодні ви відомі в Україні як музиканти та автори тревел-проекту "Двоколісні хроніки". Як вдається поєднувати два напрями діяльності?

В: Із самого початку в своєму проекті ми хотіли об’єднати дві справи, які любимо найбільше, – це музика та подорожі. Запланували, що будемо їздити до інших народів, відкривати їхню культуру та збирати фольклор, адже ми – музиканти. Таким чином почали свій проект "Двоколісні хроніки". Власне, наш гурт "Фолькнери" теж відтворює український фольклор у вільному аранжуванні. Нам неважко поєднувати два види діяльності, бо ми любимо те, чим займаємось, а це переборює будь-які складнощі.

Я: Окрім музики та мандрів, кожен із нас ще має суміжні вподобання. Володя, наприклад, паралельно працює звукорежисером, я – акторка та журналіст. Ми не обмежуємо себе чимось одним. Останні чотири роки музика та мандри для нас об’єднані, а поза цим ми працюємо в інших сферах.

Коли у 2010 лише починали свої "Хроніки", в дорозі мали з собою лише традиційну колісну ліру та індонезійський джембе – вже тоді ми вирішили, що будемо грати нашу музику під час мандрівок. Нам дуже цікаво спостерігати, як реагують на вуличні виступи в тих чи інших країнах.

– У 2011 році ви проводили культурну експедицію Україною під назвою "Країна скарбів". Чи не плануєте знову вирушити на пошуки автентичних пісень нашою країною?

Я: Насправді ми вже багато поїздили Україною: була мандрівка із заходу на схід, із півночі на південь, потім мандрували по Волині. Фольклористи часто бувають в таких мандрівках. Єдине, чим ми відрізняємось, – це те, що шукаємо пісні, мандруючи на велосипедах. У нас уже є дуже багато матеріалу – близько тисячі пісень. Плюс під час останньої експедиції в австралійській діаспорі знайшли багато лемківських пісень, що їх не чули навіть тут. Найближчим часом повернутися до мандрів Україною, напевно, не вийде, бо хочемо завершити навколосвітню подорож.

В: Та в будь-якому разі такі мандрівки нам дуже цікаві, бо для нас Україна не має собі рівних у покладах народних пісень. У рідній країні ми легко можемо розшукати цікавий матеріал та пояснити людям, що саме хочемо почути, бо за кордоном це не завжди так просто через мовний бар’єр.

– Подорожуючи Україною, у якому регіоні вдалось відшукати найбагатші скарби української культурної спадщини?

Я: Мене дуже здивувала Кіровоградщина – там вдалось знайти неповторні пісні, а сам регіон виявився дуже захопливим. Також свого часу здивувала Луганщина, особливо та місцевість, де зараз проходять воєнні дії, – там дуже красивий ландшафт та цікаві люди. Звісно, чарує колорит Карпат. Але я сама родом із Прикарпаття, тому мені було цікавіше досліджувати центральні райони країни. Коли їхали з півдня на північ, на Миколаївщині відкрили багато болгарських сіл – там поширена стара автентична мова, якої вже немає навіть у самій Болгарії. До речі, ми досліджуємо не лише пісні, а також мовні зміни та традиції. Цікаво спостерігати, як у різних регіонах модифікується одна і та сама пісня.



– І що можете сказати про стан культури екотуризму в Україні?

В: Це болюча тема. На нашу думку, для такого туризму в Україні майже нічого не робиться. Той екотуризм, який зараз присутній, організовується, зазвичай, ентузіастами, проте немає масовості цього явища, як це розвинуто за кордоном. Якщо говорити про якусь інфраструктуру для велосипедистів, то її практично немає.

Я: Не знаю, як зараз, проте раніше в Україні було проблематично їздити місцевими трасами. Ми, зазвичай, намагаємось їх уникати, бо це некомфортно, шумно та навіть небезпечно. Дороги досить вузькі, а смуг для велотранспорту немає, тому ми прокладаємо собі маршрут через поля, ліси та села.

Тутешні шляхи не порівняти з Австрією, де від Відня до міста Грац велодоріжка іде поза межами траси та великих доріг, через поля та ліси. Тоді ти по-справжньому кайфуєш від тієї гармонії з природою та велоїзди. До того ж, уздовж цих маршрутів там є й різноманітні відпочинкові зони.

– Зовсім скоро ви плануєте продовжити свою навколосвітню подорож. Як триває підготовка?

В: Вирушаючи у довготривалі подорожі, ми не прокладаємо детальні маршрути. Для початку просто визначаємо країни, а от з містами та селами вже орієнтуємось на місці, бо нам подобаються випадковість та спонтанність подорожей. Нам залишилось об’їхати ще півсвіту – це буде частина Європи, північ Африки, потім знову повернемось в Європу. З Португалії полетимо в Аргентину, а звідти велосипедами – до північної Америки. Точної дати ми ще не визначили, та сподіваємося, що вирушимо у липні.

– Уже є бачення того, як має завершитися цей проект?

В: Нещодавно у нас виникла цікава ідея – плануємо у співпраці з професійними кінематографістами створити фільм про весь світ, який ми побачили за час своїх мандрівок. Нам потрібні кошти на, власне, створення фільму та авіаперельоти, тому почали кампанію зі збирання коштів на Kickstarter.

– Ми вже говорили про те, що мета проекту "Двоколісні хроніки" – популяризація української культури у світі. В якій країні вас найкраще сприймали?

В: Інколи під час подорожей ми виступали, щоб заробити кошти на підтримку свого проекту. Таким чином у М’янмі за три дні, виступаючи по одній годині, ми заробили 180 доларів, а витратили лише 130 за місяць. Там нас обступала велика юрба людей, яка ніяк не хотіла розходитися, – це було круто. Окрім того, ми проводили багато некомерційних зустрічей – нас запрошували у школи, заклади для людей з інвалідністю. Важко сказати, у якій країні зустрічали найкраще, бо для кожної нації українська культура є досить цікавою та новою. Зазвичай, нас приймали за американців чи європейців, ніхто не міг одразу пригадати, що таке Україна.

– А який епізод можете назвати найбільш небезпечним?

В: За час усіх наших подорожей ми жодного разу не відчули небезпеки від людей. Були лише моменти, коли кілька разів падали з велосипеда. Ярина навіть одного разу зламала руку. Нас всі попереджали про небезпеку, особливо коли вирушали в Іран. Проте ми жили там два місяці, за цей час відкрили для себе прекрасну та гостинну націю. Уявіть, за весь період перебування в країні нам довелося лише два рази ночувати в наметі – іранці щовечора запрошували нас ночувати у їхніх оселях.

– Майже весь останній рік ви провели в Україні. Які місця вдалось відвідати за цей період?

Я: Повертаючись на невеликий термін з Китаю в Україну, ми дуже багато запланували, хотіли показати Маркові багато цікавих місць. Та виникли проблеми з тим, що у нас немає свого транспорту, окрім велосипеда, а такий спосіб потребує багато часу. Громадський транспорт зовсім незручний, тим паче, що немає потрібного зв’язку між містами. Максимум, куди ми завітали, – це Дрогобич, Житомир, Львів, Київ.

В: Ми вже давно любимо Дрогобич – це прекрасне місто, яке має свою атмосферу. Нещодавно побували там на фестивалі вуличної музики як учасники. Частіше за все наші подорожі в Україні були пов’язані з презентаціями проекту або виступами.

– Чи маєте ви своїх фаворитів серед українських фестивалів?

Я: Мені подобається "Кураж Базар". Також дуже хотіли б потрапити на Atlas Weekend, але на той час ми вже вирушимо у подорож. Незабаром будемо виступати на цікавому фестивалі "Трипільські зорі" – він проходитиме 23-24 червня у Черкасах. Теж дуже захопливий захід – Porto Franko в Івано-Франківську.

Фото: facebook.com/atlasweekend

– Як загалом оцінюєте рівень розвитку сучасної української музики?

В: Вона неймовірно стрімко та вибухово розвивається. Зараз з’являється дуже багато нових гуртів, за якими ми навіть не встигаємо стежити, хоча вони досить цікаві. Українські гурти Onuka та "ДахаБраха" вже стали у світі дуже популярними.

Я: Музика нашого гурту теж більше до вподоби іноземцям. Для них це новизна, адже вони небагато чули української автентики з сучасним аранжуванням. Коли 15 травня опублікували анонс про вихід нового альбому, значно більший фідбек прийшов до нас із закордону.

– А які туристичні місця України порекомендуєте відвідати іноземному туристу?

В: Найперше, ми радимо всім Карпати – це наше улюблене місце в Україні та одне із найулюбленіших у світі. Окрім того, є безліч цікавих міст, наприклад Кам’янець-Подільський чи Львів. А ще Бакота на Дністрі – просто чудове місце.

Я: Гадаю, іноземців може захопити наш колорит, незвична для європейців автентика у стилі життя, якої вже немає у Європі. Їм дуже цікаві традиції святкування нашого Різдва та Великодня. Національна культура – це одне із найціннішого, що є у кожної країни, а побут – частина цієї культури.

Фото: depositphotos.com

– А для вас особисто, які місця в Україні є особливими?

Я: Також хочу назвати Кам’янець-Подільський та Львів – мені дуже подобаються тамтешні кафешки, наприклад, "Копальня кави". У Києві теж маю багато особливих місць: улюбленими стали Ярославів Вал, Пейзажна алея та Поділ – вони дуже атмосферні, а це для нас важливіше за архітектуру...

Пам’ятаю, як у дитинстві їздила по замках Західної України. Тоді мене особливо вразив Олеський замок. До того ж, кожен із них оповитий різноманітними легендами. Ще нам запам’ятався музей “Хата-гражда” у Криворівні, де знімалися "Тіні забутих предків". Та й весь Верховинський регіон дуже містично-колоритний. Ще одним із найбільш загадкових місць став для мене Холодний Яр. Коли ми приїхали на галявину, де стоїть Мотронинський монастир, одразу відчули, що це місце з сильною енергетикою.

Розмовляла Дарія Поперечна