Євген Суслов: “В Буках буде парк природи та бурштинова церква”

Блоги

Редакція Zruchno.Travel

Про ландшафтний парк “Буки” у Вікіпедії не прочитаєш, він не має власного сайту в Інтернеті та навіть якогось офіційного статусу. Пишуть про нього переважно тревел-блогери у власних опусах, туроператори у своїх екскурсійних програмах та поодинокі медіа в статтях про мальовничу Україну. Справжньою загадкою він є навіть для постійних відвідувачів, адже ніколи не знаєш, що наступного разу чекатиме на тебе там, за брамою, де постійно щось створюється, будується, оновлюється та вдосконалюється.

Zruchno.Travel вирішив пролити трохи більше світла на скромний за територією, але аж ніяк не за внутрішнім наповненням парк та поговорити з Євгеном Сусловим – представником родини, що вже більше 20 років дбає про цей колись занедбаний шматок землі. Зустрілись із ним біля легендарного фонтану на Майдані Незалежності поруч із храмом святого Євгенія, а потім перемістилися на берег Роставиці, де базується польова кухня. Пахло шашликом та кавою, відвідувачі жваво щось обговорювали за столиками-пеньками, діти бавились, туристи селфились із велетенською бронзовою жабою. Ми знайшли вільне місце, диктофон почав писати, розмова набрала темп...

– Сьогодні у вашому парку просто аншлаг – дуже багато туристів. Так завжди?
вашому парку

– Це ще небагато. Буває і до 5 тисяч на день приїздять.

– І в який період відвідувачів найбільше?

– Більше на свята, звісно. У нас вже з’являються свої традиції. Наприклад, на Водохреща готуємо все красиво: спочатку йде служба в храмі, а на річці (Роставиця, – ред.) вирубуємо великий хрест, ставимо два намети для чоловіків та жінок, варимо глінтвейн. Одним словом, створюємо святковий настрій. Починали невеличкою компанією друзів, а цього року на Водохреща приїздило до тисячі людей купатись – і з Києва, і з Білої Церкви, і з Житомира. Тепер спеціально приїжджають до нас.

– Парк працює в усі сезони?

– На зиму ми парк зачиняємо, бо відвідувачів стає замало, а утримувати його цілий рік у фінансовому плані нелегко. Наш ресторан “Бакожин” цього року в кінці жовтня також доведеться закрити до весни – нерентабельно взимку виходить. Парк закриємо трохи пізніше – як тільки погода дуже зіпсується і вдарять сильні морози, проте в храм можна потрапити завжди. А на великі свята Буки, звісно ж, працюватимуть.

– Чим для вас особисто є цей комплекс?

– Колись ми з батьком (Іван Суслов, президент ВАТ “Агропромислова корпорація “Сквира”, – ред.) приїздили сюди на Роставицю порибалити. Місце було красиве, але занедбане. Раніше там, за мостом, діяв глиняний кар’єр, який сильно замулював річку. Ми повністю розчистили русло десь на три кілометри. Оце штучна гора, її не було. Насипали з того, що витягли з річки. Кар’єр закидали назад, засадили акацію – більше 100 тисяч дерев, щоб його закріпити. Отак все й почалося з сімейного туризму, який переріс у туризм нинішнього масштабу.

Не можу пояснити, але на території парку є якась особлива енергетика. Дивна річ. Ми почали будувати храм на місці сміттєзвалища, а через два роки дізналися, що поруч, буквально метрів за десять, свого часу стояла дерев’яна церква святої Анни, яка згоріла більше двох століть тому. Далі ще цікавіше: я дістав оригінал мапи 1867 року, на якій було зафіксоване перше розпаювання земель села Буки, і, уявляєте, як повторилася історія, – де на мапі була церква, там зараз храм, а де зараз ресторан “Бакожин”, там стояла корчма. Коли почали будувати ресторан, знайшли пару пляшок із гравіюванням “Пиво Браницьких”.

– Гарна тема для реклами парку. Чим ще зацікавлюєте туристів?

– Спеціальної реклами ми не робимо. Взагалі, створюючи парк, ми не планували його як туристичний об’єкт, просто хотіли побудувати щось оригінальне для себе. А вже згодом парк почав переростати в щось туристичне. Але перш ніж його рекламувати, треба почати приймати туристів на рівні.

– На рівні – це як?

– Щоб весь комплекс був завершений, продумані всі маршрути і розваги, щоб банально була необхідна кількість туалетів, щоб було де зупинитися на ніч. Звісно, у нас є “Гостинний дворик”, але там лише шість номерів, а це замало, щоб обслужити ту кількість людей, яка тут буває. Є попит на корпоративи, але можемо запропонувати тривалістю не більше одного дня, тому що немає де розміщувати людей надовше. Хочемо змінювати ситуацію – розбудовуватись.

– Маєте багато планів для вдосконалення парку?

– Плани великі у нас. Є проект створення музею та виставкової галереї, де можна буде змінювати експозиції. Також почали займатись розширенням парку.

– Це в тій частині, що за зоопарком?

– Так, хочемо зробити там природний парк. Планували ще в 1998 році, але тоді не вийшло. Зараз вже висадили близько півтисячі дерев. Дуби там вже по 3-4 метри заввишки. У цьому природному середовищі житимуть тварини цього регіону, олені ходитимуть. Так люди зможуть долучитись до справжньої природи.

– Окрім дубів, які ще дерева будуть?

– Висадили 200 тюльпанових з Італії. А загалом на нинішній території парку зростає більше 700 найменувань дерев, зокрема і нехарактерних для нашого клімату. Ми їх посадили на пробу, а вони прижились. Навіть з аграрного університету приїздили досліджувати це питання.

– Зоопарк не плануєте розширювати?

– Коли природній парк завершимо, зоопарк буде бігати там поміж дерев.

– Але ж вашого лева Султана в нього не випустиш?

– Не випустиш. Ми взагалі-то не планували ні зоопарку, ні лева. Та якось зі мною пожартували друзі, подарувавши живого крокодила. А далі пішло-поїхало. Моїм друзям, друзям батька чомусь здавалося гарною ідеєю дарувати нам тварин. Один знайомий викупив двох тайванських ведмедів із Криму, яких тримали в діжках на Ай-Петрі для фотографування. Не знав, куди подіти далі, та й подарував нам. Вони вже більші за нас з вами. Треба створювати комфортні умови для них.

– Крокодил теж десь тут, в Роставиці, плаває?

– Такі версії були (сміється), але ні. У нас тераріум є в гостьовому будинку, де він живе.

– Яку загальну площу матиме парк у перспективі?

– Хочемо розробити до 150 гектарів. Треба ще трохи придбати землі, але зараз все призупинилось на законодавчому рівні.

– Правда, що ви також плануєте побудувати незвичайний козацький храм?

– Так, у нас є мрія побудувати козацький храм із бурштину. Точніше, бурштиновим буде внутрішнє оздоблення. Він уже фактично побудований.

– Правда? Де?

– Це підземний храм.

– Під дзвіницею?

– Так, саме там. Спочатку хотіли зробити бурштинове оздоблення в каплиці святого Олександра для освячення води. Поговорили з фахівцями на цю тему і виявилось, що бурштин боїться прямих променів сонця, йому найкраще підходить підвальне приміщення – обрали дзвіницю. Так, мрія є, але як вона буде реалізовуватись згодом побачимо. Треба придбати ще багато бурштину.

– Вже за традицією кожного року в парку з’являється щось нове. Цьогоріч чим дивували?

– Цьогоріч приділили увагу більше храмові. У нас з’явились мощі святого Євгенія з Ватикану. Встановили чотири ікони, які створювались чотири роки, та семисвічник із бронзи.

– А як щодо наступного року?

– Бачили там, за храмовим комплексом, камені колом стоять?

– Сонячний годинник?

– Так, годинник. Посередині має бути статуя, яка вказуватиме час. Її зроблять не зовсім звичайною, а у вигляді пір року: чотири жінки, одягнені під свій сезон, триматимуть над собою сузір’я з великою зіркою, яка вказуватиме час. А по колу, де зараз розташовані 24 камені, розмістимо 12 знаків зодіаку.

На дзвіниці зробили балкон, щоб можна було споглядати парк згори. Всередині буде храмовий музей. Кожен ярус має розповідати про різні етапи розбудови та про минуле краю. Зараз у нас працюють фахівці, які вивчають історію території. Витягують все, що можна витягнути, з архіву Російської Федерації, бо, на жаль, у наших архівах того, що стосується Буків, не знайдеш. Багато документів опинилось у Польщі та Росії.

– Вхід до парку залишиться безкоштовним?

– Поки що так, окрім тих місць, де можна ходити лише з екскурсоводом. Треба визнати, що в нас туристи настільки різні, що за ними потрібен постійний нагляд. Якщо безкоштовно пускаєш, не цінують роботу й усе намагаються зламати. Важко психологічно дивитися на це, адже вкладаєш не лише гроші, а якоюсь мірою і душу. Але про якісь заробітки можна буде говорити тільки тоді, коли парковий комплекс завершимо повністю. Зараз витрати на утримання парку переважають.

– Що ви маєте на увазі під словом “зламати”? Які були прецеденти?

– Та тут кожен день прецеденти. От є в нас клумба гарна – і це ж треба піти ногами через всі квіти, сісти в ту клумбу, бо вийде гарна фотографія! Зрозуміло так роблять далеко не всі, але ж… Раніше можна було вільно ходити всією територією парку, навіть в садку нагорі, де зараз живуть батьки. Так маму одного разу не пускали в дім туристи, бо їм хотілося фотографуватися на фоні будинку, і вона з сумками змушена була чекати біля входу. Це вже якось занадто.

– Парки “Олександрія” та “Софіївка” пов’язані з історіями кохання. У Буках уже з’явилася своя легенда?

– Звичайно! Он бачите башту на лівому березі? Ми її прозвали баштою кохання. Там близько 15 молодят провели свою шлюбну ніч.

– Ваш парк дуже еклектичний: окрім різних рослин, багато скульптур, альтанок, місточків – і бажання, і кохання… Таке враження, що розбудова відбувається хаотично.

– Ні, він таким і був запланований. Оскільки вже згадали про “Софіївку”, хочу сказати, що я дитинство провів в Умані. Моя прабабуся жила недалеко від центральних воріт парку. Я знаю “Софіївку”, як свої 5 пальців, там проводив літо, канікули. В голові дуже сильно відклалися ті ландшафти. З Умані ми запросили фахівця, разом з ним два роки планували, а далі будували. Звісно, з’являються постійно нові ідеї, але їх лаконічно вміщуємо в той дизайн, який є. Он камені – під час будівництва нарили їх під землею, одразу промайнула ідея японського саду. Також у нас є фонтанчик для пиття з 150-річною історією, який свого часу знаходився на Хрещатику. Його викинули на металобрухт, коли робили реконструкцію вулиці, а ми його забрали.

– Така сама історія і з фонтаном “Рулетка” біля входу в парк?

– Історія з фонтаном дещо інша. Після демонтажу з Майдану Незалежності його розграбували, повідбивали бронзові пелюстки. Нам довелось відливати їх заново. Десь на 30 % відновлювали з нуля. Зараз фонтан працює лише на свята. Розуміємо, що його треба частіше вмикати, але дуже дорого обходиться. Для того, щоб він працював день, треба десь 500 гривень. От і порахуйте тепер, скільки за місяць. До того ж, потрібно його обслуговувати, додатково охоронця тримати, чистити. Але цим питанням також займемось. Треба, щоб кожні вихідні він працював.

– У вас особисто в парку є улюблене місце?

– Біля зоопарку бачили такий червоний будиночок? Із того місця все починалось. Він у нас як мисливський зараз, де родина збирається для відпочинку. Але коли туристи постійно ходять, дуже не посидиш. Хочемо для себе зробити щось схоже на правому березі, а в тому місці вже обладнати кав’ярню, де б пропонували відвідувачам парку каву та тістечка.

– Якою бачите кінцеву мету цього проекту?

– Насамперед хочеться створити якісний туристичний продукт. Але ще більше сподіваюсь, що й в інших місцях люди підхоплять цю ініціативу. Адже і Буки колись були непомітним селом, яких у нас в країні багато. Ми жартуємо, що у Сквирському районі Буки – найбідніше село. Хочемо, щоб воно й справді було найбіднішим, а решта стали багатшими та кращими. Дуже хочеться, щоб люди долучалися до розбудови туристичної галузі, адже вона може стати однією із ключових в українській економіці.

Розмовляла Тетяна Редько