Блоги
Кар’єри, шахти, метротрам – багато незрозумілих слів та крутих вражень від поїздки до Кривого Рогу

Кривий Ріг – це не те, що ви думаєте! Однозначно не те. Зазвичай, коли мова йде про промислове місто, то відразу уявляються сірі вулиці, забиті соцвисотками, труби, труби іще раз труби, з яких валить дим, присмак хімії на язиці, ну і решта заштампованих образів, що нерідко виправдовують себе, але не цього разу. Звісно, в екологічному плані місто не ідеальне, але й не таке страшне, як буває вважають. У Кривому Розі є багато чого нетипового, і цим він інтригує.

Перше його "дивацтво", що не можна не помітити, – планування. Через свою протяжність, довкола якої, до речі, ходять міфічні числа, місто, ніби нанизане мікрорайонами на одне довжелезне осердя доріг, яке розпорошується на менші, що ведуть у глиб тутешніх кварталів. А кожен мікрорайон у Кривому Розі, а їх – сім, ніби окреме місто зі всією необхідною інфраструктурою. Буває, люди так і проживають все життя лише в межах свого району, особливо, якщо вони крайні, – такі як Інгулецький (південний) і Тернівський (північний). Доїхати з одно в інший громадським транспортом, то подорож більш ніж на 2 години.У кожному мікрорайоні навіть свята проводять окремо. Взяти хоча б 9 травня. Фактично в місті було сім Днів Перемог – окремі урочисті паради, мітинги. А у зірок, які відвідують Кривий Ріг із концертами, з’являється необхідність у додаткових гастролях мікрорайонами – так і переїздять із одного в інший, влаштовуючи своє шоу.

Із фестивалями ситуація ідентична. Ось, EUROFEST, який нещодавно провели до Дня Європи (18 травня), теж має кочівну історію. Щороку він пересиляється з одного району в інший, знайомлячи криворожан і туристів із культурою європейських країн. Цього разу свято влаштували на території парку Хмельницького в Металургійному мікрорайоні – майже хвіст міста з південного боку. Така районна окремішність має історичне коріння: Кривий Ріг створювався із самостійних поселень, які все більше притягувались залізорудною лихоманкою та поступово поглинались, втрачаючи свій адмінстатус. До того ж, тривалий час місто сприймали як агломерацію, що теж не пішло безслідно зі свідомості.А от цікавість та масштабність EUROFESTу об’єднують місцевих – на нього з’їжджаються із різних частин Кривого Рогу. Неабияке значення має і те, що у святі беруть участь усі мікрорайони, за кожним із яких щоразу закріплюють нову єврокраїну, яку треба розкрити якомога оригінальніше. Цього року фест відвідали більше 60 тисяч людей – десь кожен десятий криворожанин, звісно, спишемо відсоток і на туристів. До речі, цифра вдвічі більша за минулорічну.Подієвий туризм у Кривому Розі набирає непогані оберти, зважаючи, що раніше йому приділяли слабеньку увагу. На осінь у місті планують іще один захід – Industrial Fest, відомий своїми крутими екскурсіями на промислові об’єкти. Я вже записала його у свій список must visit, хоча й побувала на деяких криворізьких промлокаціях цього разу. Вони настільни захоплюють, що щелепа провисала частенько. Хочеться ще! Тим більше за один раз все не охопиш. Кривий Ріг – однозначно, місто не одного дня!Промисловий Кривий Ріг – окрема велика історія. Залізорудні кар’єри, шахти, гірничо-збагачувальні комбінати, металургійні цехи, коксохімічне виробництво – те, що тримає місто в тонусі, дає робочі місця, якісний продукт не тільки для внутрішнього ринку. Також все це поступово перетворюються на потужні туристичні об’єкти, які стають крутою "фішкою" міста. Навіть без пояснень зрозуміло, чому в Кривому Розі почали розвивати промисловий туризм, яким цікавляться навіть закордонні любителі різноманітних виробничих процесів. І доки українці тільки починають розжовувати такий вид відпочинку (наразі, у Кривому Розі на нього є попит більше серед місцевого населення), скажу, що після львівсько-закарпатських замків – це свіжий ковток чогось незвіданого та нового, яке тримає в напрузі до кінця поїздки. Якщо чесно, то важко бути розслабленим, коли спускаєшся у рудну шахту на глибину більше тисячі метрів або піднімаєшся на більш ніж 100-метрову висоту над нею. А коли ще й шахтарі по-доброму піджартовують над туристами своїм специфічним гумором, на кшталт напису під землею there is hell, у випадку з одним іноземцем, то взагалі хоч стій, хоч падай.Я під землю не спускалась, але побувала на даху копра шахти ”Родіна”. Копер – якщо по-простому, це споруда, де знаходяться усілякі установки для підняття на поверхню добутої залізної руди та шахтарів. А оскільки піднімати доводиться кількатонні вантажі, то й установки мають неосяжні розміри й вагу, яка теж вираховується у тоннах. Не дивно, що й ковпак, що їх накриває сягає 102 метри.Таких шахт, як старих, уже покинутих, так і ще "живих" у місті більше 10. Туристичний актив Кривого Рогу в майбутньому бачить на старих копрах облаштовані оглядові майданчики, на які можна буде піднятись прозорими ліфтами, а на пласких відкритих дахах маленькі кафе – неймовірна мрія! Але уявіть лише, як би було здорово, коли б її вдалось реалізувати, хоча б в одному варіанті. Із висоти копра відкриваються неймовірні панорамні види на місто. Чітко проглядається промислова зона, яка простягається вздовж житлового масиву, різнокольорові гори-відвали, що вже де-не-де вкриваються самостійними деревами, червоні рудні дороги та зелені лісисто-паркові плями, кар’єри та дрібні будинки різностильової архітектури – від сучасних до сталінок, а десь на горизонті виблискують золотоверхі бані святинь. І як не описуй побачене, справжні враження дарує лише реальна присутність. Навіть ті, хто не дуже люблять висоту, піднімаються вгору, щоб побачити Кривий Ріг таким. (Я була свідком тому).На шахтах відбирає мову не тільки від побаченої панорами вгорі, але й від того, як люди працюють на поверхні та під нею, в умовах небезпеки й ризиків на шахті, що дісталась у спадок від радянського минулого й у снах бачить модернізацію. Для мене це перше знайомство із роботою шахтарів і, можливо, тому настільки тривожне. Але робітники там ходять у доброму гуморі, охоче спілкуються та дивуються тому, що вони цікаві туристам, які фотографують майже кожну ржаву вагонетку, притрушені рудою сходи чи старий ліфт та намагаються прихопити шматок руди на згадку. Для шахтарів притрушена рудою техніка, стіни, троси, червоні калюжі на території шахти, дивні балони з газом – звичайна атмосфера робочих буднів. До речі, щодо згадки – перчатки, які видають перед початком екскурсії на шахту, можна буде забрати з собою. Після “рудної прогулянки” вони теж стають червоними.Шахти – це спосіб добувати багаті руди, насичені залізом відсотків на 60, а є ще інший метод – кар’єрний. Він дозволяє розробляти родовища із рудними покладами, які знаходяться ближче до поверхні землі. Таких залізорудних кар’єрів у Кривому Розі близько десятка і тільки 4, на разі, розробляються активно. Подивитись на процес в реалії можна під час екскурсії на Південний гірничо-збагачувальний комбінат (ПівдГЗК). Там є облаштований оглядовий майданчик, звідки видно кілометровий кар’єр, схожий на косміну планету без ознаків життя, яку досліджують чисельною кількістю техніки в кілька тонн, що з висоти оглядового майданчика схожа на іграшкову. Розробляється кар’єр із 1955 року горизонтами (такими собі сходами) і вже має глибину в 420 метрів, а за планом у ньому копатимуть до 600 метрів – це ще півсотні років роботи. Описувати весь процес добування руди не буду, все одно заплутаю – але гід із турцентру “Кривбастур", розказує круто, пояснюючи складні речі на пальцях для таких гуманітарів, як я. Щодо гідів – потрапити на промислові підприємства самостійно неможливо. Стоси документів, згод, підписів та інша бюрократична тяганина покладається на плечі Інституту розвитку міста та Туристичного центру Кривого Рогу “Кривбастур”, які тісно співпрацюють між собою та з промисловими босами. Ну ось, за екскурсіями знаєте вже куди звертатись!У Музеї ПівдГЗК можна детально роздивитись макети техніки, якою користуються при розробці кар’єру, нагороди та фото кращих робітників, а на 3D проекції показують детальну схему добування руди, навіть вибухи відтворюють. А ще це місце, де можна подивитись зблизька на концентрат і агломерат – звучить так собі, але з уст профі – значно ефектніше. Скажу лише, що руда, яку видобувають у кар’єрі є бідною на залізо у порівнянні з тією, яку піднімають із глибини шахт, тому її потрібно збагачувати, тобто видаляти зайву порожню породу, що не має в собі рудоутворюючих елементів. Так от, агломерат – це те, що лишилось після такої чистики.А дорогою до музею знаходиться алея з велетенськими глибами порід видобутих у кар’єрі.Є в Кривому Розі місце, де "народжується хмари". Так діти прозвали коксохімічне виробництво підприємства ArcelorMittal – друге життя металургійного заводу "Криворіжсталь", акції якого більше 10 років тому викупила найбільша металургійна компанія у світі ArcelorMittal, корінням з Люксембургу. Сьогодні тут продовжують виробляти продукцію, яку охоче купують у 16 країнах від Німеччини до Індії. Тож арматура Arcelor-у точно бачила світ більше за мене.

Туристу на підприємстві завжди раді. Там проводять екскурсії музеєм та пропонують побачити деякі виробничі процеси, відвідування яких дозволяє техніка безпеки. Коксохім – один із тих варіантів, коли і безпечно, і цікаво. Хмари диму, що з’являються над котельнею, де вугілля перетворюється на кокс, усього лише густий-густий білий пар, який утворюється щоразу, коли вода заливає розпечений до більш ніж 1000 градусів кокс. Працює виробництво без зупинок – 24 години на добу, 7 днів на тиждень і так роками. До речі, шум і запах, який мало з чим вдається порівняти, запам’ятовується надовго.Після таких екскурсій хочеться добре відпочити і осмислити побачине, грандіозність усіх процесів та витримку людей. А перепочити у Кривому Розі можна в історичному центрі міста, пройтись Поштовим проспектом – місцевим Хрещатиком, зайти у оригінальний “шахтарський” бар і караоке-клуб “Забой”, створений у вигляді шахти, щоправда, чомусь кам’яновугільної, а не залізорудної. Чи то експерти підкачали, чи дизайнер зфілонив, але тепер у Кривому Розі є шмат Донбасу. Із меню можна замовити різноманітні тематичні страви, наприклад, "Тормозок шахтера" чи "Утро бригадира". Хоча над гастрономічним туризмом у Кривому Розі ще треба попрацювати, все ж у ньому є кілька місцевих оригінальних страв. Скуштуєте їх у ресторані "Кефір" – це "Криворізький салат" із інгредієнтами багатими на залізо та червоні бургери. Їхати за ними доведеться у Покровський мікрорайон – далеченько від Поштової.На Поштовому проспекті приємно гуляти ввечері, коли спека вже спадає. Неквапливо пройтись із морозивом, милуючить архітектурою. Деякі будинки збереглись ще з першої половини ХХ століття. Також тут знаходиться єдиний класичний театр у Кривому Розі.Нетиповим для України, але звичним для криворожан є підземний швидкісний трамвайчик, який прозвали метротрамом. Таке собі цікаве схрещення метро й трамваю. Спускаєшся в тунель і ніби потрапляєш у звичайне столичне метро: на вході турнікети і жетончики треба купувати, тільки от рейками курсує рогатий трамвайчик радянського виробництва. Має метротрам два маршрути, довший пролягає через більш ніж 10 станцій, але на обох маршрутах трамвай під землею їде лише кілька зупинок, а далі виринає на поверхню. Покататися на ньому – обов’язок кожного туриста, це гарна можливість побачити панораму міста з вікна ретро-транспорту. Такі метротрами є популярними в Німенниці, а в Україні він лише один, унікальний, і тут, у Кривому Розі. Вартість проїзду в ньому незабутня – 2.50 (у гривнях). За нинішніх цін – це вже мрія тих, хто пам’ятає радянський союз і хліб за 5 копійок.Загалом, мережа трамвайчиків у Кривому Розі розвинена добре. Містом курсують вже історичні екземпляри десь 80-х років, що не може не привернути увагу. До речі, дорогою на ПівдГЗК збереглась стара частина трамвайних колій та стовпи 30-х років, що тримають проводи.І наостанок, що ще варто запам’ятати про місто: воно дуже зелене, настільки зелене, що навіть не відразу розумієш, що є промисловим, дуже багато каштанів та псевдоакацій; воно – чисте, і мова не йде про центр; воно має унікальний будинок 30-х, збудований із залізної руди та цегли – незвичний орнамент, та залізорудні огорожі; соцмісто у Кривому Розі зветься "социком", а легендарний 95 квартал, має безліч інших назв; до речі, на квартАл тут говорять квАртал; калюжі в місті червоні, але то не смертельно, буває пролітають підфарбовані рудою голуби, але то більше виняток, ніж типовість; вдалий кадр градірень (велетенські охолоджувальні системи для води) можна отримати, стоячи посеред траси, але не ризикуйте; готелів у місті десь із десяток, тож на вулиці не лишитесь; можна натрапити на низькі маршрутки, тому інколи краще взяти таксі; як місто президента, Кривий Ріг не зацікавив; із Києва до Кривого Рогу ходять прямі потяги зі зручним графіком – ввечері сів, а вранці – на місці; і пам’ятайте – криворізькі шахтарі тільки червоні, а не чорні (інколи їх плутає преса, ставлячи не ті фото під текст).Тож "запльовуйтесь" у потяг, як кажуть криворожани на своєму сленгу, і досліджуйте Кривий Ріг, збираючи власні враження. До речі, окрім промислового туризму, в місті проводять велозабіги, сплави на каяках, походи в "гори"... Більш детально – в місцевому турцентрі.

Автор: Тетяна Редько, журналіст, блогер

Вас також може зацікавити:
- Запоріжжя розвиває індустріальний та подієвий туризм
- Туристичний індастріал: 10 екскурсій промисловими об’єктами
- Володимир Казаков: "Україні потрібен національний маршрут промислового туризму на шість-сім днів"

Тури за темою:
- STEEL’NE MISTO Z
- ТУРИ НА ТРІЙЦЮ І ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ
- ВСІ АКТУАЛЬНІ ТУРИ ПО УКРАЇНІ

Найцікавіше на порталі:
- Відпочинок у Карпатах
- Заміський відпочинок під Києвом
- Захопливий Кам’янець-Подільський

Партнерська програма Zruchno.Travel для просування готелів, турів в Інтернеті


Коментарі (0)
Будь-ласка авторизуйтесь для того щоб залишити коментар

Партнери відпочинку