Столітні легенди і таємниці Маріупольської вежі

Топ-добірки

Редакція Zruchno.Travel

Один із важливих архітектурних символів міста Маріуполь Донецької області – водонапірна вежа – відзначає свій 110-й день народження.

Будівництво першої водонапірної вежі Маріуполя в 1910 році стало справжнім архітектурним проривом. Свій проект спорудження водопровідної мережі інженер і архітектор Віктор Нільсен розробляв і педантично регулював кілька років. 33-метрова споруда з червоної цегли, побудована в найвищій точці міста, відразу стала архітектурною домінантою Маріуполя. Вона створена в формах еклектики, тобто поєднує елементи різних стилів, які проявляються в романських і готичних мотивах віконних прорізів і в системі прикрас фасаду вежі. Для романського стилю, зокрема, властиве напівкругле завершення арок і декоративних деталей. Для готичного стилю – стрілчасті елементи, що мають форму перевернутого човна в розрізі. Однак, звичайно, архітектурна цінність вежі була в той час не на першому місці. Вежа допомагала забезпечити питною водою дві третини населення міста, а після 1932 року вона служила пожежною каланчею.

У той же час практичні завдання, які ставили перед собою архітектори і будівельники при створенні вежі, не завадили їй отримати ореол таємниці і загадковості. Більш ніж вікова історія вежі подарувала їй безліч легенд, які зберігають місцеві жителі. Таємниці водонапірної вежі захоплюють й манять і співробітників культурно-туристичного центру Vezha, який розмістився тут в наші дні.

"Завжди хотілося б мати можливість подорожувати в часі. Обов’язково заглянула б в нашу вежу! Адже цікаво, як в ній виглядали всі ці механізми, коли не було внутрішніх сходів; якого кольору була цистерна спочатку, як її встановлювали і приєднували частини один до одного на такій вражаючій висоті", – розповідає адміністратор Vezha Маргарита Щербак.

Анастасія Худолей – також адміністратор культурно-туристичного центру – марить таємничими підземеллями.

"Для мене, як би банально це не звучало, загадкою залишається підвал вежі. Здається, що все просто - технічний поверх, але деякі відвідувачі стверджують, що він далеко не останній. Можливо, що знизу знаходилися додаткові резервуари для води, а можливо, щось інше. Знову ж, легендарні підземні ходи міста, просто неможливо не вірити в цей привабливий, з історичної точки зору, факт. Ми можемо лише фантазувати, що деякі ходи починалися саме під цією вежею. Цей напрямок невідомий та оточений багатьма таємницями, від цього інтерес зростає ще більше", – поділилася вона.

До 110-річчя Маріупольської вежі співробітники культурно-туристичного центру Vezha зібрали для вас найцікавіші легенди і історії, пов’язані з цією величною будівлею.

Вежа і старовинна ікона

У 1930-х роках велику кількість храмів і церков Маріуполя було знищено через антирелігійну пропаганди. Така сумна доля спіткала й інше дітище архітектора Нільсена – храм рівноапостольних Костянтина і Олени на Слобідці. В цьому ж році був зруйнований храм Успіння Пресвятої Богородиці, в якому з кінця XVIII століття зберігалася унікальна святиня – ікона Божої Матері Одигітрії, яку греки принесли з собою при переселенні на маріупольські землі. За офіційною версією, напередодні руйнування всі цінності, в тому числі і ікона, були вивезені з храму і з міста. Але згідно з місцевою легендою, чудотворний образ Богородиці був врятований від знищення і напередодні руйнування храму надійно захований не де-небудь, а в підземних схованках старої водонапірної башти, і зберігався довгі роки. Після закінчення Другої світової війни він таємниче зник... Якщо вірити переказам, вежа стала сховищем для великої чудотворної святині всього православного народу майже на ціле десятиліття. Може і не випадково в наш час поряд з вежею зводиться величний храм Покрова Пресвятої Богоматері і не просто так щороку, 15 серпня, в день шанування ікони, можна побачити, як вежа наповнюється сонячним світлом і немов сяє зсередини.

Історія про слід Нільсена

Ця легенда не стільки про Вежу, скільки про її "батька". Кажуть, що створюючи новий об’єкт за проектом, який архітектор Віктор Нільсен продумував до найдрібніших деталей, він звертався до будівельників з дивним проханням: закласти в стіну будівлі, яка буде звернена на схід, цеглу з невідомої печаткою. Є версія, що кілька відповідних листів зберігалися в архівах нащадків Нільсена. А тією самою "невідомою печаткою" виявився лютеранський знак троянди (батько Віктора Олександровича був лютеранським пастором), який і уособлював ідею майстра і сенс, яким він наповнював кожне своє творіння.

Секрет міцності

У роки Другої світової війни Водонапірна вежа залишилася неушкодженою. І справа тут зовсім не у випадковому везінні. За однією з версій в розчин для кладки цегли додавали курячі яйця. Багато жителів міста вважають, що саме цей спосіб будівництва врятував вежу. Вкличезну кількість яєць ще потрібно було знайти! Жителі сіл вели боротьбу за доставку цього незвичайного будівельного матеріалу. Такий він – "дореволюційний тендер".

Вежа і підземелля

Коли до Вежі приходять місцеві і гості міста, їх завжди дуже цікавить підвал. На даний момент там знаходиться технічний поверх. Коли вежа виконувала свою первісну функцію, підвал, а також перший-третій поверхи займали насоси і різні механізми. Але серед місцевих і сьогодні ходять чутки про те, що Вежа була центром підземної системи Маріуполя. Проте під час реконструкцій, на жаль, не було знайдено доказів вищезгаданої версії.

Місце будівництва

Чому Вежу збудували саме на цьому місці? Адже це сьогодні вона розташована в самому центрі міста, але 110 років тому в цьому районі знаходилася в’язниця і бараки. Багато хто скаже, що її побудували на вільному місці, адже Маріуполь був щільно забудований. Але існує версія, що вежу спеціально побудували недалеко від будинку маріупольського мецената і власника цегляних заводів Давида Хараджаева. Це була його умова в обмін на знижку вартості цегли для будівництва цього стратегічно важливого місцевого об’єкта. Так чи ні, але "хараджаевська цегла" мала яскраво-червоний колір, саме з такого і побудована вежа.