12 скарбів музейних колекцій Чернігова

Топ-добірки

Редакція Zruchno.Travel

Срібна чаша князя Святослава, царські врата з переплавленого ідола, шедевр голландського живописця, рідкісна берлінська порцеляна, перший радянський трактор та ще багато перлин можна знайти в експозиціях провідних музеїв Чернігова. Поспілкувавшись з науковцями цих установ, сайт "Чернігівщина туристична" представив топ-добірку артефактів і цікавинок, що представлені в музеях "міста легенд".

Національний заповідник "Чернігів стародавній"

1. Царські срібні врата з Борисоглібського собору

Про цей шедевр ювелірного мистецтва XVII-XVIII ст. вперше згадує О. Шафонський у книзі "Черниговского наместничества топографическое описание": "Царскіе врата сребряныя кованныя, чеканной хорошей работы... 1701 года съ помощію писаря Генеральнаго Карпа Ивановича Мокріевича, сделанныя. Когда 1701 года подъ монастырскую колокольню рытъ фундаментъ, то найденъ въ земле сребный идолъ, который на сіи Царскія врата употребленъ".

Це свідчення підхопили краєзнавці XIX ст., а в наш час здійснено спробу за допомогою спектрального аналізу хімічного складу металу царських воріт визначити, чи дійсно для їх виготовлення було використано давньоруський метал. Однозначної відповіді не отримано. Усі основні частини врат виготовлені практично з ідентичного сплаву – близько 70 % срібла та 30 % міді (сучасна 875 проба). Лише деякі деталі, зокрема, нижня платівка (доповнена під час реставрації воріт в 1861 р.) – з низькопробного срібла.

Вважається, що замовником виробу був гетьман Іван Мазепа (його герб можна побачити в нижній частині врат). У 1994 р. під час підготовки уніфікованого паспорту пам’ятки були виявлені, описані та ідентифіковані тавра. Міське тавро, яке ставив пробірний майстер, мало вигляд стилізованої соснової шишки з короною внизу – герб міста Аугсбурга XVII ст. (південна Німеччина). Тавро майстра складається з трьох букв РID, уміщених в овал. Це початкові літери майстра Пилипа Якоба IV Дрентветта. Нині цей ювелірний шедевр – окраса чернігівського Борисоглібського собору.

Фото: oldchernihiv.com

2. Рідкісна ікона з подвійним зображенням Ісуса Христа та Богоматері

Ікона унікальна за технікою виготовлення. Вона має не гладеньку, а ребристу поверхню. Завдяки цьому на ній можна побачити два різних зображення: Ісуса Христа та Богоматері. Виготовлена ікона, вірогідно, у XIX ст. Походить – з Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У грудні 1984 року її подарував заповіднику чернігівський колекціонер В.Г. Попов. Після реставрації вона знаходиться в експозиції виставки "Народна ікона" в Колегіумі.

Стоячи перед іконою зліва, ми побачимо на гранях ребристої поверхні композицію – "Несення хреста". Ісус Христос зображений в багряниці, з терновим вінцем на голові, на тлі краєвиду – на верхівці гори Голгофи, у променях згасаючого сонця.

Інший сюжет можна побачити на гранях ребристої поверхні ікони, звернених на правий бік. Це поясне зображення Богоматері (без немовляти ) в овалі, на темному тлі. Вбрана Марія в стилі європейських Мадонн у світлу туніку з накинутим на плечі зеленкувато-блакитним плащем, голова покрита білим платом. Навколо голови Богоматері – висвітлення фону, що має позначати німб. Обома руками вона, немовби, прикриває лезо меча, який згори пронизує їй груди. Меч, що вражає Марію в серце – це символічне зображення болю і печалі, що передрік їй Симеон Богоприїмець в Єрусалимському храмі, приймаючи з її рук Богонемовля і провидячи його смерть в майбутньому як спокуту за гріхи всього людства.

У західноєвропейському мистецтві теж були поширені подібні зображення Марії з мечем у грудях. Це – "Матір Скорботна" (Mater Dolorosa) та "Самотність" (La Soledad). Проте в даній іконі образ Марії відтворює суто слов’янський тип, і, скоріше, український – м’які риси повновидого обличчя, округлі брови, лагідний, задумливий погляд. Подібна чернігівській ікона, нібито, є лише в Німеччині (датована поч. ХVІІ ст.). На ній з різних сторін можна побачити Ісуса та Марію Магдалену.

Фото: oldchernihiv.com

Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського

3. Шата кіоту чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богородиці

Створена 1695–1696 рр. на замовлення та коштом гетьмана Івана Мазепи (розмір – 3,4 м х 1,60 м, вага понад 32 кг.). Була встановлена у Троїцькому соборі (збудований при меценатстві Івана Мазепи). Незважаючи на проголошення анафеми гетьману, герб на нижньому фризі шати не закривався, про що свідчить фото 1911 року. Надійшла до музею у 1929 р. у розібраному вигляді і складалася із 19 частин.

Цей витвір мистецтва описали одразу після його створення. У книзі “Руно орошенное” 1696 р. святителя Дмитра Туптала згадується “среброкованний многоценний кіот”. У 1696 році чернігівська друкарня друкує плакат “Дедикація” (сам по собі унікальний витвір чернігівського друкарства – єдиний примірник зберігається у Польщі) під назвою "Кіотъ среброкованный" із зображенням ікони Іллінської у кіоті з шатою. Тут, зокрема, написано: "Кіоть среброкованный або срібна арка виставлений Твоїм великим панським коштом для окраси чудодійного образу панни нашої Іллінської". А у 1720 році козацький літописець С. Величко сповіщав, що 1695 року гетьман Мазепа за явлені йому благодіяння зробив срібний кіот Троїцько-Іллінської Богоматері.

Шата була відреставрована у 2010 році під час підготовки до виставки в Українському музеї в Нью-Йорку.

Фото: 2000.ua

4. Вулик Петра Прокоповича

Сьогодні неможливо уявити собі людину, яка б не куштувала меду. Всі знають, що його збирають із бджолиних вуликів і причому декілька разів за сезон. Проте мало хто знає, що це можливе завдяки винаходу нашого земляка Петра Прокоповича. Саме він у 1814 р. сконструював розбірний рамковий вулик. До цього задля здобуття меду руйнувалися бджолині гнізда і бджолина родина в основному гинула. Завдяки рамковій конструкції вдалося зберегти бджолину родину. В колекції Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського зберігається рамковий вулик з пасіки Петра Прокоповича, яка діяла у селі Пальчики Бахмацького району. Саме звідти у 1958 році жителька села Ганна Пухкало передала вулик до музею. Сьогодні це єдиний автентичний вулик, який зберігся.

Фото: choim.org

5. Чаша князя Святослава Ольговича

Одне із джерел поповнення музейного зібрання з перших років історії музею – археологічні розкопки. Серед знахідок є чимало скарбів. Один з них, віднайдений на місці князівського подвір’я на Чернігівському дитинці у 1985 р. експедицією під керівництвом Володимира Коваленка, складався із срібних прикрас і трьох срібних чаш. Досліднику вдалося встановити володарів двох з них. Ними виявилися чернігівські князі Святослав Ольгович (1157–1164) та його син відомий за “Словом о полку Ігоревім” Ігор Святославич (1198–1201).

Сьогодні в Україні відомі три чаші, які належали давньоруським князям, до того ж – чернігівським. Одна з них, створена візантійськими майстрами – чаша Святослава Ольговича представлена в музейній експозиції. В її центральному медальйоні міститься зображення святого Миколая. Саме під таким ім’ям був охрещений князь Святослав. Святослав Ольгович – син войовничого князя із “клана” Ольговичів – Олега Святославича, який все життя боровся за “своє по праву”. Певним підсумком його боротьби було створення окремого Новгород-Сіверського князівства. Святослав встиг побувати по декілька разів князем новгородським, новгород-сіверським, курським, білгородським, стародубським, туровським і, зрештою, чернігівським.

Фото: choim.org

6. Кулеметний станок системи Харикіна

Цей музейний предмет, вірніше його частина, став відомим через 60 років після створення та майже 30 років перебування у музейній колекції. Влітку 2014 року у розпал боїв із визволення української землі від російських зайд до музею звернулися бійці батальйону МВС України “АЗОВ”. Їм для великокаліберного кулемета, “віджатого” у терористів, необхідний був колісний станок. Саме такий станок системи С. А. Харикіна для великокаліберного кулемета КПВ музей передав на війну просто з експозиції. Як вогнева складова підрозділу він брав участь у боях під Іловайськом (серпень 2014 року) та Старобешевим (серпень 2014 року), звільненні та обороні Широкиного (лютий–березень 2015 року), обороні Мар’їнки (червень 2015 року). Разом із бійцями вже полку “АЗОВ” ніс варту на блокпостах навколо Маріуполя (2015 рік). Його втрачали та знову повертали.

Про станок згадується у книзі Василя Шкляра "Чорне сонце": "...товариші генерали, ви ніколи не давали нам достатньо зброї, не давали боєприпасів, необхідних для наступу, не давали артилерії, техніки, танків, і скажи комусь – не повірить, що один станок до кулемета ми позичили в історичному музеї..." На щастя, в грудні 2015 року станок повернувся до Військово-історичного музею. У 2018 році Чернігівський історичний музей імені В. Тарновського представив станок на V Всеукраїнському музейному фестивалі у Дніпрі у конкурсі міні-експозицій, де виборов І місце.

Фото: facebook.com/yavornytskiymuseum

7. Трактор “Запорожець” № 107

Первісток вітчизняного тракторобудування – єдиний із збережених в Україні унікальний не тільки тим, що залишився один, а й своєю цікавою історією. Навесні 1924 року Великотокмацьким заводом “Червоний прогрес” екземпляр № 107 подарований комуні села Узруй Новгород-Сіверського повіту. На цьому подарунку понад 30 років працював тракторист Митрофан Роскот. У 1941 році він його розібрав і закопав у своєму корівнику, а у 1943 році – відкопав і продовжив працювати.

Вже після надходження до колгоспу нової техніки трактор перестали використовувати за призначенням і у 1957 році почалася епопея передавання його до музею. Колектив музею звернувся до колгоспу з проханням передати трактор музею. Колгосп погодився, але вимагав компенсацію у вигляді або двигуна або нової техніки. Музей звернувся до обласної ради і зрештою колгосп отримав новий трактор, хоча мав за нього заплатити. Колгосп відмовився платити і справа зайшла у глухий кут. Зрештою в березні 1958 р. музей погодився викупити цей трактор за 5 тисяч рублів (чималі гроші!).

Як єдиний екземпляр свого типу, який залишився на весь колишній Радянський Союз, музейний трактор у 1975 році експонувався на ВДНГ СРСР з нагоди 50-річчя першої сільськогосподарської виставки. Останню у ХХ столітті подорож трактор здійснив у 1978 році під час повернення музею до будівлі колишньої чоловічої гімназії (вулиця Музейна, 4). Зараз він експонується у спеціально збудованому павільйоні.

Фото: cheline.com.ua

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана

8. Картина "Мандрівні музиканти"

Твір нідерландського художника Гендріка Янса Тербрюггена "Мандрівні музиканти" (1626 р.) – найвідоміше живописне полотно в колекції музею. Митець був лідером голландських послідовників всесвітньо відомого італійського художника XVII ст. Микеланджело Мерізі да Караваджо. Він виробив власну індивідуальну несхожу на інших манеру, яка вирізняється одночасним застосуванням стилістичних прийомів бароко, реалізму та маньєризму. Образи в його творах максимально наближені до глядача, монументально виразні, окреслені особливим художнім засобом – різким протиставленням світла і тіней, через що його називали "поетом по світу свічок". Картини Тербрюґґена знаходяться в провідних музеях Європи і США, в Україні його твір можна побачити тільки в музеї Чернігова.

Фото: prostir.museum

9. Портрет київського полковника Юхима Дарагана

Цей твір зберігає усі риси традиційного козацького портрета XVII–XVIII ст., його загальну композиційну складову: світлий силует статичної, узагальнено-ідеальної постаті на темному тлі, поворот постаті на три чверті; атрибути влади: гербову відзнаку та коштовну зброю, яскраві декоративні риси. Твір має ознаки стилю бароко з елементами рококо, за манерою виконання поєднує іконописні та живописні прийоми. Від більшості відомих козацьких портретів вирізняється тим, що має два елементи, які не відповідають дійсності: медальйон у правому верхньому куті та рукавички в руках портретованого, вірогідно, запозичені з тогочасного європейського аристократичного портрету.

Фото: chernihivregion.travel

10. Шедеври Королівської порцелянової мануфактури

Білосніжна, в тонкостінних виробах майже прозора, одночасно тверда і крихка порцеляна здавна полонила європейців. Її називали "білим золотом", а дорогоцінними предметами прагнули володіти монархи і аристократи, фарфор став предметом розкоші і колекціонування. На Королівській порцеляновій мануфактурі KPM Berlin працював художник та мініатюрист Андреас Блаттнер. Його композиції та образи могли бути копією відомого твору або вільною інтерпретацією, чи навіть оригінальним твором мистецтва. Нова технологія покриття порцелянових пластів особливими фарбами та обпалювання у печах створювала винятковий ефект осяяних із середини композицій. "Красуня" (др. пол. ХІХ ст.) Андреаса Блаттнера – це сповнений жіночності, поетичності образ, створений завдяки найніжнішим відтінкам кольорів та своєрідним спалахам світлотіньового моделювання.

Фото: choim.org

Літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського

11. Будинок Коцюбинських

Родинний будинок Коцюбинських – безсумнівно, найцінніший і найцікавіший "експонат" для всіх категорій відвідувачів. Вже те, що він повністю зберігся, є великою рідкістю в Україні. Адже найчастішe меморіальні садиби відтворюють з нуля, а тут весь маєток цілий і неушкоджений. А для науковців, музейників, безперечно, найціннішими експонатами є рукописи Коцюбинського, які можна побачити в колекції. Тут зберігаються рукописи всіх творів, всe, що було написано Коцюбинським з авторськими правками, варіантами і т.д. Цікавим і багатим є епістолярний архів – понад 1200 листів різних людей до письменника. Це весь культурний пласт тогочасної України, навіть сам перелік імен вражає.

Фото: kotsubinsky.org

12. Скульптура "Дерево життя"

Дерев’яна монументальна скульптура за творами Коцюбинського, занeсeна до Книги рeкордів України 18 травня 2017 року. Вона одна-єдина у своєму роді в нашій країні та світі. Ця композиція називається "Дерево життя" й створена спеціально для музею, як домінанта всієї експозиції. Її автори – Валентин Задорожний і Борис Плаксій. Це чотиригранна колона висотою 10,5 м, яка проходить крізь три поверхи будівлі літературної експозиції і в художніх образах, які зображені на гранях колони, розкриває народні джерела творчості М. Коцюбинського, передає внутрішній світ героїв його творів.

Фото: vesti.dp.ua